Використання генетично модифікованих організмів сільськогосподарському виробництві: інформаційно-правовий аспект

Зміст:

Вступ

1. Використання генетично модифікованих організмів сільськогосподарському виробництві: інформаційно-правовий аспект

2. Актуальні проблеми правового забезпечення продовольчої безпеки України

3. Правове регулювання розвитку біотехнології та використання генетично модифікованих організмів (ГМО) в Європейському Союзі

4. Картахенський  протокол про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття

5. Основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів

Висновки

ВСТУП

До стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяль­ності, визначених ст. 7 Закону України «Про пріоритетні напрями ін­новаційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 р., включено й висо- котехнологічний розвиток сільського господарства і переробної про­мисловості. На жаль, ця норма не містить навіть приблизного переліку складових цього напряму розвитку сільськогосподарської сфери. При цьому одним із середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, визначених п. 4 ст. 8 зазначеного Закону, є розвиток генно- інженерних технологій, генетично модифікованих культур та організ­мів. Це означає, що створення та запровадження генетично модифіко­ваних організмів (ГМО) є потенційно привабливим з боку державної політики інноваційного розвитку. При цьому використання трансгенів має прямий зв´язок з виробництвом якісної і безпечної сільськогоспо­дарської продукції, адже «тиражування» результатів генної інженерії можливе поки що лише за допомогою сільськогосподарського вироб­ництва.

Щодо застосування генетично модифікованих організмів як у нау­ковій, так і у періодичній літературі склалася досить неоднозначна оцін­ка, яка загалом зводиться до переважаючої думки про існування потен­ційної загрози здоров´ю людини та генофонду нації в цілому. Ставлення до ГМО як до ризикованої технології виробництва сільськогосподар­ської продукції найяскравіше можна проілюструвати словами М. І. Ва- вилова: «Краще проявити надмірну обережність тепер, ніж піддати зни­щенню те, що тисячами й мільйонами років створювалося природою».

Серйозність проблеми з ГМО підкреслюють положення ст. 7 Зако­ну України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р., де серед загроз національним інтересам і національній безпеці України у екологічній сфері визначається не контрольоване ввезення в

Україну трансгенних рослин, екологічно необгрунтоване використан­ня генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних про­дуктів, а також посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у по­пуляціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій.

Крім того, чинне законодавство містить прямі заборонні приписи щодо використання генетично модифікованих організмів. Так, Зако­ном України «Про дитяче харчування» від 14 вересня 2006 р. у ч. 6 ст. 8 та ч. 6 ст. 9 прямо заборонено використання сировини, що містить гене­тично модифіковані організми, для виробництва продуктів дитячого харчування, а ч. З ст. 10 забороняє обіг таких продуктів. Остання нор­ма, безперечно, стосується імпортованої продукції. За даними ЗМІ, у продукції відомих компаній, за дослідженнями, проведеними Сгееп Peace, використовуються ГМ-інгредієнти: Мезїіе (шоколад, кава, ди­тяче харчування), Соса-соїа (напої «Спрайт», «Фанта», «Кока-кола»), Оапоп (йогурти, кефір, дитяче харчування), Ке11о№£5 (готові сніданки, в тому числі кукурудзяні пластівці), імієуєг (дитяче харчування, ма­йонези, соуси та ін.), Мага (шоколад М&М, Зпікегз, т\уіх, Мііку \¥ау, Магз). Між тим, на телебаченні здійснюється постійна реклама цих про­дуктів, зокрема дитячого харчування, яке є забороненим.

Зазначені положення деталізує Порядок надання статусу спеціаль­ної зони з виробництва сировини, що використовується для виготов­лення продуктів дитячого та дієтичного харчування, затверджений по­становою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. № 1195, у п. 4 якого заборонено вирощувати і використовувати генетично мо­дифіковані організми рослинного та тваринного походження у спеці­альних зонах.

Одним із засобів застереження населення, а в цілому й непрямого моніторингу використання трансгенів є запровадження написів на ети­кетках продуктів харчування про наявність ГМО. В Україні було здій­снено спробу врегулювання питання про інформування споживачів щодо наявності у продукції ГМО. У ч. 5 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону від 1 грудня 2005 р. вста­новлено, що інформація про продукцію повинна містити позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів. Відповід­но до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання обігу харчо­вих продуктів, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми» від 1 серпня 2007 р. № 985, прийнятої на розвиток ви- щенаведених положень, ввезення та реалізація харчових продуктів, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми в кіль­кості більш як 0,9%, повинні були здійснюватися лише за наявності відповідного маркування із зазначенням якісного складу таких продук­тів. Заборонялося також ввезення, виробництво та реалізація харчових продуктів, призначених для дитячого харчування, що містять генетич­но модифіковані організми та/або мікроорганізми. Постанова набира­ла чинності з 1 листопада 2007 р. Але вже 21 листопада 2007 р. зазначе­ні положення були відмінені іншою постановою Кабінету Міністрів України «Питання маркування сільськогосподарських товарів, вироб­лених із застосуванням генетично модифікованих організмів» за№ 1330 без жодного пояснення причин такого вердикту.

У країнах ЄС прийнято 0,9-відсотковий пороговий рівень ГМО у продуктах харчування. Це той мінімум, який відслідковується прила­дами. Такий самий порядок введено й у найближчих сусідів по СНД. Так, п. 2 ст. 10 Закону Російської Федерації «Про захист прав спожива­чів» у редакції Федерального закону від 25 жовтня 2007 р. передбачено надання у обов´язковому порядку серед інформації про товари і послу­ги відомостей про наявність у продуктах харчування компонентів, одер­жаних із застосуванням генно-інженерно-модифікованих організмів, якщо їх вміст складає більше 0,9%. Законодавство Республіки Біло­русь також містить вимогу щодо маркування продуктів, котрі містять ГМО. Це п. 4 ст. 10 Закону Республіки Білорусь «Про якість і безпеку продовольчої сировини та харчових продуктів для життя і здоров´я лю­дини» від 9 червня 2003 р., п. 2.4. ст. 5 «Про захист прав споживачів» від 9 січня 2002 р. тощо. У Республіці Білорусь діє Положення про ре­єстр недобросовісних виробників і постачальників, що виробляють і реалізують продовольчу сировину та харчові продукти, які є генетично модифікованими або містять генетично модифіковані складові (ком­поненти), з порушенням встановлених законодавством вимог до інфор­мування споживачів, затверджене постановою Міністерства торгівлі Республіки Білорусь від 29 липня 2008 р. № 29. Реєстр є відкритим для публічного ознайомлення і розміщується на сайті Міністерства торгів­лі Республіки Білорусь.

При цьому у вітчизняному та зарубіжному законодавстві містять­ся різні підходи до маркування. Так, у законодавстві Республіки Біло­русь закріплено якісний принцип «нульового порогу», коли маркуван­ня трансгенної продукції вимагається незалежно від вмісту генетич­но модифікованих організмів. Законодавство Росії та Європейського Союзу сприйняло кількісний метод інформування споживачів про на­явність конкретної відповідної частки трансгенів у товарах. Нарешті, вітчизняне законодавство сприйняло «концепцію еквівалентності по суті», яка визнає не абсолютну безпеку генетично модифікованого про­дукту, а відносну, коли за початковий рівень безпеки приймається тра­диційний аналог генно модифікованого продукту. Саме на такому під­ході й базується процедура державної реєстрації ГМО, яка сприймає відносну безпечність цих продуктів, висновок про яку базується на від­повідній науковій експертизі. При цьому ігнорується об´єктивний факт, що жодна експертиза не може дати однозначного висновку про безпеч­ність чи шкідливість продукції генної інженерії як сьогодні, так і в по­дальшому для наступних поколінь. Поряд із цим, ч. 5 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» вимагає маркування продукції про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів.

На даний час прийнято окремий спеціальний нормативно-право­вий акт, яким є Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31 травня 2007 р„ покликаний комплекс­но розв´язати проблему з ГМО. Закон має позитивні сторони: виокрем­лення, розкриття і легальне закріплення основних понять, що належать до об´єктів генної інженерії. Найважливішою його перевагою є імпера­тивні положення щодо обов´язковості державної реєстрації продукції, що містить ГМО, та встановлення обмежень їх застосування. Водночас такі обмеження стосуються лише можливості відмови у реєстрації ге- нетично-модифікованої продукції у разі недостатньої обґрунтованості їх безпечності, а також вирощування їх на певних категоріях земель.

 ВИКОРИСТАННЯ ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНИХ ОРГАНІЗМІВ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ: ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ Анотація. Про вдосконалення інформаційно-правового забезпечення споживачів сільськогосподарської продукції щодо її якості у випадку використання у виробничих процесах генетично-модифікованих організмів. Аннотация. Об усовершенствовании информационно-правового обеспечения потребителей сельскохозяйственной продукции относительно ее качества в случае использования в производственных процессах генетически модифицированных организмов. Summary. On improvement of informative legal support of agricultural goods customers related to their quality in case of using genetically modified object in production processes. Ключові слова: генетично модифіковані організми, сільськогосподарське виробництво, якість сільськогосподарської продукції, інформаційно-правове забезпечення. Використання генетично модифікованих організмів (далі – ГМО) для отримання сільськогосподарської продукції є наочним прикладом практичного впровадження досягнень науки у виробництво. Однак застосування новітніх технологій які пов’язані з використанням штучних прийомів переносу генів та створення генетично модифікованих організмів, що мають властивості які не зустрічаються в природних умовах та відповідно продукції на їх основі потребує особливих підходів у вирішенні питань правового регулювання цього процесу в Україні. Особливо актуальним є питання інформаційно-правового забезпечення споживачів сільськогосподарської продукції при виробництві якої використовувались ГМО. Згідно Концепції Державної цільової екологічної програми в галузі біобезпеки генетично модифікованих організмів на 2009 – 2013 роки на сьогодні не існує науково достовірної інформації щодо безпечності ГМО для навколишнього природного середовища та здоров’я людини. У той же час, вважається, що ГМО, можуть несприятливо впливати на навколишнє природне середовище, зокрема, на збереження і невиснажливе використання біорізноманіття, а також становити ризики для здоров’я людини. На думку Л.В. Струтинської-Струк в Україні необхідно якнайшвидше прийняття спеціального закону, покликаного врегульовувати відносини у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності з метою забезпечення біобезпеки [1, с. 16]. При цьому споживач повинен мати докладну інформацію про продукт, що містить ГМО і самостійно робити вибір щодо можливості його споживання [2, с. 4]. Метою статті є вдосконалення інформаційно-правового забезпечення споживачів сільськогосподарської продукції щодо її якості при використанні у виробничих процесах генетично-модифікованих організмів. Зокрема передбачається дослідження стану законодавства з даного питання та розробка відповідних практичних рекомендації щодо вдосконалення інформаційно-правового забезпечення споживачів сільськогосподарської продукції. © Бугера С.І., 2011 “Інформація і право”, № 3(3) / 2011 85 Необхідно зазначити, що ГМО з’явились наприкінці 80-х років минулого століття. Відтоді перед вченими постають непрості питання, пов’язані з прогнозуванням можливих наслідків поширення ГМО та безконтрольного вживання ГМ-продуктів. Якщо в 1996 р. площі під посівами ГМ-рослин по всій земній кулі становили близько 2,8 млн. га, то за останні десять-дванадцять років площа збільшилась у 40 разів. Активно культивуються й використовуються ГМ-культури в Китаї, Індії, Японії, країнах Латинської Америки і особливо у США. Водночас більшість країн Євросоюзу категорично обмежують ввезення і використання транс генів [3, с. 11]. Проблема правового регулювання використання ГМО для виробництва сільськогосподарської продукції має світовий масштаб. Питання уникнення або мінімізації негативного впливу цієї технології відображені у ряді міжнародних документів. Зокрема в Конвенції ООН з охорони біологічного різноманіття наголошується на необхідності обережного ставлення до використання будь-яких живих видозмінених організмів, які є результатом біотехнології і здатні спричинити негативний вплив на збереження і стале використання біологічного різноманіття. Основним стратегічним положенням Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття є забезпечення належного рівня захисту в галузі безпечної передачі, обробки і використання живих змінених організмів, отриманих в результаті використання сучасної біотехнології, які можуть мати несприятливий вплив на збереження і стале використання біологічного різноманіття, з урахуванням ризиків для здоров’я людини та з приділенням особливої уваги транскордонному переміщенню. Важливими є положення Орхунської Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля і в тому числі до екологічної інформації щодо біологічного різноманіття та його компонентів, включаючи генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими. У Берлінському маніфесті який був прийнятий на конференції “Зони вільні від ГМО, розвиток сільських регіонів та захист біорізноманіття” (190 учасників, що представляли 28 країн Європи) вказується, що його учасники поділяють право людини обирати чим йому харчуватися. Одноособово ніхто не може визначити який саме репродуктивний матеріал буде внесено в оточуюче середовище, оскільки це буде стосуватися всіх людей, що проживають в цьому середовищі. Рішення про використання ГМО та ландшафтів в регіонах повинні прийматися демократичним шляхом і не можуть узурпуватися окремими фермерами, чиновниками або компаніями. Ці рішення можуть бути неправильними, а значить повинні бути відкритими для внесення змін та перегляду. Необхідно зазначити, що базовим вітчизняним законодавчим актом, що регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації є Закон України “Про інформацію” від 13 січня 2011 року № 2938-VI. Зокрема згідно ст. 14 даного закону правовий режим інформації про товар (роботу, послугу) визначається законами України про захист прав споживачів, про рекламу, іншими законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому згідно ст. 6 Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року № 1023-XII продавець (виробник, виконавець) зобов’язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. Спеціалізованим нормативно-правовим документом, щодо використання ГМО є Закон України “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, “Інформація і право”, № 3(3) / 2011 86 транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів” від 21 червня 2007 року № 1103-V який регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками), розробниками, дослідниками, науковцями та споживачами ГМО та продукції. Згідно ст. 1 даного закону генетично модифікований організм, живий змінений організм це будь-який організм, у якому генетичний матеріал був змінений за допомогою штучних прийомів переносу генів, які не відбуваються у природних умовах, а саме: 1) рекомбінантними методами, які передбачають формування нових комбінацій генетичного матеріалу шляхом внесення молекул нуклеїнової кислоти (вироблених у будь-який спосіб зовні організму) у будь- який вірус, бактеріальний плазмід або іншу векторну систему та їх включення до організму-господаря, в якому вони зазвичай не зустрічаються, однак здатні на тривале розмноження; 2) методами, які передбачають безпосереднє введення в організм спадкового матеріалу, підготовленого зовні організму, включаючи мікроін’єкції, макроін’єкції та мікроінкапсуляції; 3) злиття клітин (у тому числі злиття протоплазми) або методами гібридизації, коли живі клітини з новими комбінаціями генетичного матеріалу формуються шляхом злиття двох або більше клітин у спосіб, який не реалізується за природних обставин. Необхідно зазначити, що продукцією отриманою з використанням ГМО є, в тому числі, харчові продукти та корми, технологія виробництва якої передбачає використання ГМО на будь-якому етапі. Практичною сферою діяльності, що пов’язана зі створенням, випробуванням та впровадженням ГМО в обіг є генетично-інженерна діяльність. При цьому система здійснення генетично-інженерної діяльності, при якій генетичні модифікації вносяться в організм або ГМО, культивуються, обробляються, зберігаються, використовуються, підлягають транспортуванню, знищенню або похованню в умовах існування систем захисту, що запобігають контакту з населенням та навколишнім середовищем є системою замкненою. Відповідно система здійснення генетично- інженерної діяльності, що передбачає контакт ГМО з населенням та навколишнім середовищем при запланованому вивільненні їх у навколишнє середовище, застосуванні у сільськогосподарській практиці, промисловості, медицині та в природоохоронних цілях, передачі технологій та інших сферах обігу ГМО є системою відкритою. Здійснення даного виду діяльності передбачає також поняття ризику – можливості виникнення та вірогідні масштаби наслідків від негативного впливу на здоров’я людини та довкілля при здійсненні генетично-інженерної діяльності та поводженні з ГМО протягом певного періоду часу. При цьому важливим є проведення аналізу ризику, що складається з трьох взаємопов’язаних компонентів: 1) оцінки ризику ГМО – науково обґрунтований процес, який складається з ідентифікації небезпеки ГМО, характеристики небезпеки, оцінки впливу, характеристики ризику; 2) управління (керування) ризиком – процесу вибору альтернативних рішень на підставі результатів оцінки ризику ГМО та в разі необхідності вибору і впровадження відповідних засобів управління (контролю), включаючи регуляторні заходи; 3) повідомлення про ризик – взаємний обмін інформацією про ризик ГМО між спеціалістами з оцінки ризику, особами, що здійснюють управління ризиком, заінтересованими торговими партнерами та іншими заінтересованими сторонами. Згідно ст. 3 Закону України “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів” основними принципами державної політики в галузі генетично-інженерної діяльності та поводження з ГМО є: 1) пріоритетність збереження здоров’я людини і охорони навколишнього природного середовища у порівнянні з отриманням економічних “Інформація і право”, № 3(3) / 2011 87 переваг від застосування ГМО; 2) забезпечення заходів щодо дотримання біологічної і генетичної безпеки при створенні, дослідженні та практичному використанні ГМО в господарських цілях; 3) контроль за ввезенням на митну територію України ГМО та продукції, отриманої з їх використанням, їх реєстрацією та обігом; 4) загальнодоступність інформації про потенційні ризики від застосування ГМО, які передбачається використовувати у відкритій системі, та заходи щодо дотримання біологічної і генетичної безпеки; 5) державна підтримка генетично-інженерних досліджень та наукових і практичних розробок у галузі біологічної і генетичної безпеки при створенні, дослідженні та практичному використанні ГМО в господарських цілях. Державну реєстрацію ГМО та продукції, виробленої з їх застосуванням, здійснюють центральні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень. Центральні органи виконавчої влади ведуть Державні реєстри ГМО та продукції, виробленої з їх застосуванням, розміщують їх на власних офіційних веб-сайтах та регулярно публікують у засобах масової інформації. Продукція, яка реєструється у Державних реєстрах ГМО: 1) сорти сільськогосподарських рослин та породи тварин, створені на основі ГМО; 2) засоби захисту рослин, отримані з використанням ГМО; ГМО джерела харчових продуктів, а також харчові продукти, косметичні засоби, лікарські засоби, які містять ГМО або отримані з їх використанням; 3) ГМО джерела кормів, а також кормові добавки та ветеринарні препарати, які містять ГМО або отримані з їх використанням. Державна реєстрація здійснюється строком на п’ять років на безоплатній основі. Перереєстрація здійснюється у тому ж порядку, що і реєстрація. Термін розгляду реєстраційних документів не може перевищувати 120 днів з дня їх подачі, включаючи строки проведення відповідних експертиз. Розмір тарифів на проведення експертиз, які є підставою для державної реєстрації ГМО, та продукції, виробленої з їх застосуванням, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного центрального органу виконавчої влади. У державній реєстрації ГМО та продукції, виробленої з їх застосуванням, може бути відмовлено в разі отримання науково обґрунтованої інформації щодо їх небезпеки для здоров'я людини або навколишнього природного середовища при використанні за цільовим призначенням. До генетично модифікованих сортів рослин можуть бути застосовані обмеження щодо їх вирощування на землях, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Забороняється промислове виробництво та введення в обіг ГМО, а також продукції, виробленої із застосуванням ГМО, до їх державної реєстрації. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2009 року № 114 затверджено “Порядок державної реєстрації генетично модифікованих організмів джерел харчових продуктів, а також харчових продуктів, косметичних та лікарських засобів, які містять такі організми або отримані з їх використанням”. Забороняється ввезення на митну територію України ГМО, а також продукції, виробленої із застосуванням ГМО, до їх державної реєстрації, за винятком таких, що призначені для науково-дослідних цілей або державних апробацій (випробовувань). Дозвіл на ввезення ГМО, призначених для науково-дослідних цілей або державних апробацій (випробовувань), надається центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Ввезення харчових продуктів, косметичних засобів, лікарських засобів, кормових добавок та ветеринарних препаратів, які містять ГМО або отримані з їх використанням, для безпосереднього вживання за призначенням можливе тільки за умови державної реєстрації відповідних ГМО джерел та переліченої у цій частині продукції. Порядок “Інформація і право”, № 3(3) / 2011 88 такого ввезення встановлюється Кабінетом Міністрів України. Дозвіл на транзитне переміщення незареєстрованих в Україні ГМО надається центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Транспортування та зберігання ГМО повинно передбачати здійснення комплексу заходів, що попереджують неконтрольоване вивільнення ГМО у навколишнє природне середовище. Обліковий матеріал ГМО, одержаний при випробуваннях, непридатні або заборонені до використання ГМО, а також тара від них, підлягають утилізації, знищенню та знешкодженню в порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки та центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Згідно Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів” від 19 січня 2010 року № 1804-VI розділ II було доповнено статтею “11-1 Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань ветеринарної медицини”. Згідно вказаної статті Центральний орган виконавчої влади з питань ветеринарної медицини здійснює державну реєстрацію ГМО джерел кормів, кормових добавок та ветеринарних препаратів, які містять ГМО або отриманих з їх використанням; затверджує перелік кормів, кормових добавок та ветеринарних препаратів, у яких здійснюється контроль вмісту ГМО, та перелік відповідних методик детекції та ідентифікації ГМО, проводить моніторинг кормів, кормових добавок та ветеринарних препаратів, отриманих з використанням ГМО, за критерієм наявності в них зареєстрованих ГМО джерел. Згідно “Порядку проведення державної апробації (випробування) генетично модифікованих організмів сортів сільськогосподарських рослин у відкритій системі” (Постанова Кабінету Міністрів України від 23 липня 2009 року) державна апробація (випробування) ГМО полягає у проведенні їх дослідження з метою визначення впливу на: 1) збільшення ареалу дикорослих рослин та засміченість ними посівів культурних рослин унаслідок неконтрольованого розмноження; 2) джерела інфекцій, що спричиняють виникнення епіфітотій; 3) продукування особливих специфічних речовин у вегетативних і генеративних органах рослин, які стимулюють розмноження шкідників, що створює умови для виникнення епізоотії. Об’єктом державної апробації (випробування) ГМО є конкретно визначений сорт сільськогосподарської рослини (її частини або насіння), який вважається таким, що придатний для відтворення цілісних рослин. Суб’єктом регулювання є юридична або фізична особа, що провадить діяльність, пов’язану з поводженням з ГМО і має дозвіл на проведення державної апробації (випробування) ГМО у відкритій системі, виданий Мінприроди у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Питання забезпечення контролю за проведенням досліджень пов’язаних з генетично зміненими мікроорганізмами розглядаються у ст. 14 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000 року № 1645-III. В якій вказується, що підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, їх структурні підрозділи (лабораторії), в яких проводяться дослідження, пов’язані зі створенням нових та генетично змінених мікроорганізмів і біологічно активних речовин, підлягають обов'язковій реєстрації в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади з питань охорони здоров’я з метою здійснення державного контролю за проведенням таких досліджень. При цьому Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 9 листопада 2010 року № 971 затверджено перелік харчових продуктів, щодо яких здійснюється контроль “Інформація і право”, № 3(3) / 2011 89 вмісту ГМО, це зокрема: соя, кукурудза, картопля, томати, кабачки, диня, папайя, цикорій, цукровий буряк, ріпак, льон, бавовна, пшениця, рис а також похідні вказаних продуктів. Крім того до переліку входять також продукти дитячого харчування та сировина для їх виготовлення, харчові продукти для спеціального дієтичного споживання, функціональні харчові продукти, дієтичні добавки, виготовлені з використанням харчових продуктів, зазначених у цьому Переліку, харчові добавки, виготовлені з використанням харчових продуктів, зазначених у цьому Переліку закваски, дріжджові культури та продукти, що їх містять. Необхідно зазначити, що однією з головних проблем правового регулювання обігу продукції що містить ГМО та відповідно інформаційно-правового забезпечення прав споживачів з цього питання є проблема її маркування. При цьому гідно ст. 38 Закону України “Про безпечність та якість харчових продуктів” забороняється обіг харчових продуктів, етикетування яких не відповідає цьому Закону та відповідним технічним регламентам. Усі харчові продукти, що знаходяться в обігу в Україні, етикетуються державною мовою України та містять у доступній для сприймання споживачем формі інформацію зокрема про наявність чи відсутність у харчових продуктах ГМО, що відображається на етикетці харчового продукту написом “з ГМО” чи “без ГМО” відповідно. При цьому написи на етикетці харчового продукту, що представляють інтерес для споживачів та призначені запобігати шахрайству або відрізняти один харчовий продукт від іншого, такі як “повністю натуральний”, “органічний”, “оригінальний”, “без ГМО” тощо, та інша інформація, на додаток до тієї, що зазначена у цій статті, підлягає перевірці у порядку, встановленому відповідними нормативно- правовими актами, виданими на виконання цього Закону. Згідно ст.15 Закону України “Про захист прав споживачів” споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). При цьому інформація про продукцію повинна зокрема містити позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів. Питання етикетування продуктів з ГМО розглядається також у Постанові Кабінету Міністрів України від 13 травня 2009 р. № 468 “Про порядок етикетування харчових продуктів, які містять ГМО або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг”. Відповідно до вказаної Постанови харчовий продукт, який містить ГМО, – це такий харчовий продукт, який повністю або окремі його складники містять ГМО, вміст яких становить понад 0,9 відсотка. Відповідно харчовий продукт, вироблений з використанням ГМО, – це такий харчовий продукт, який не містить ГМО, але повністю або частково вироблений з використанням сільськогосподарської продукції, вміст ГМО в якій становив понад 0,9 відсотка. При цьому етикетування харчових продуктів, які містять ГМО обсягом понад 0,9 відсотка або вироблені із сільськогосподарської продукції, вміст ГМО у якій становить понад 0,9 відсотка, повинне проводитися їх виробником (постачальником) із зазначенням відповідної інформації. У переліку складників харчового продукту після найменування кожного з тих, що містять ГМО чи вироблені з їх використанням, у дужках виконується напис “(генетично модифікований)”, “(містить генетично модифікований організм)” або “(вироблений з генетично модифікованого організму)” із зазначенням найменування організму або до кожного такого складника робиться відповідна виноска. Напис виконується таким самим шрифтом, що і перелік складників. Для харчових продуктів, що містять один складник, напис “(генетично модифікований)”, “(містить генетично модифікований організм)” або “(вироблений з “Інформація і право”, № 3(3) / 2011 90 генетично модифікованого організму)” із зазначенням найменування організму виконується на етикетці шрифтом розміру не менш як 2 міліметри. Етикетування харчових продуктів, які містять ГМО або вироблені з їх використанням і реалізуються без упаковки або з упаковкою, найбільша площа поверхні якої становить менш як 10 кв. сантиметрів, здійснюється продавцем шляхом проставляння відповідної позначки згідно з пунктом 3 цього Порядку на ярликах поряд з назвою харчового продукту або на пакувальному матеріалі шрифтом розміру не менш як 2 міліметри. Етикетування харчових продуктів, які не містять ГМО або вміст яких становить менш як 0,1 відсотка, може бути здійснено добровільно з виконанням напису “Без ГМО”. Зазначена інформація підлягає перевірці в установленому Держспоживстандартом порядку. Харчові продукти, які містять ГМО обсягом понад 0,9 відсотка або вироблені із сільськогосподарської продукції, вміст ГМО у якій становить понад 0,9 відсотка, на яких не виконано відповідний напис згідно з цим Порядком, підлягають вилученню з обігу. Однак якщо в продукті було виявлено менше 0,1 % ГМО, то маркування “Без ГМО” по суті не буде відповідати дійсності. При цьому обладнання яке може зафіксувати вміст ГМО менше за 0,1 %, є в незначній кількості лабораторії, більшість забезпечують вимірювання від 1 % [4, с. 19]. Необхідно зазначити, що за останні п'ять років суттєво змінилася ситуація щодо поінформованості українських громадян з питань використання ГМО. Рівень поінформованості зростає, більшість опитуваних знає, що таке ГМО, це в основному стосується продуктів харчування. Якщо у 2006 році за дослідженнями серед людей старшого віку – від 50 до 70 років лише 2 % знали про ГМО у частині рослин, а серед населення 30-45 років було лише 5 % поінформованих, то за дослідженнями у січні 2010 року дуже різко виросла кількість поінформованих у віці 50 – 70 років – цей відсоток складає близько 30. А серед населення 30 – 45 років – це близько 50 %. Разом з тим державної системної інформації через освітні заклади, через роботу державних засобів інформації в Україні не існує [5]. За результатами опитування, проведеного Інститутом Горшеніна 85,6 % українців знають, що таке продукти, які містять ГМО, і які можливі наслідки споживання таких продуктів. Тільки 12,1 % опитаних не володіють такою інформацією, а 2,3 % не змогли відповісти на це питання. 93,4 % українців впевнені, що необхідно ввести обов’язкове маркування на продуктах, які містять ГМО. Не бачать необхідності в такому маркуванні лише 2,5 % респондентів, а 4,1 % не визначилися з позицією щодо цього питання. 57,1 % опитаних не знають про постанову уряду України про обов’язкове маркування продуктів, що містять ГМО. Знають про таку постанову 38,2 % респондентів, важко відповісти – 4,7 % опитаних. Більшість українців – 89,7 % – вважають, що Верховна Рада повинна заборонити ввезення на територію України та виробництво продуктів, що містять ГМО. Протилежну думку висловили тільки 5,2 % опитаних, 5,1 % не визначилися з позицією щодо цього питання. 61,2 % заявили, що ніколи не будуть купувати продукти, які містять ГМО за наявності відповідного маркування. 22,5 % купуватимуть продукти з ГМО тільки в тому випадку, якщо немає альтернативи. Байдуже, які продукти купувати, 12 % українців, а не змогли відповісти – 4,3 % опитаних [6]. При цьому реакція на продукти з ГМО в різних країнах світу різна. Споживачі в США здебільшого позитивно ставляться до генної інженерії. За даними соціологічного опитування, майже 75 % американців вважають застосування біотехнологій великим успіхом для суспільства. Натомість 44 % європейців – серйозним ризиком для здоров’я. Наприклад, дотеперішні опитування громадської думки засвідчують про те, що поляки, “Інформація і право”, № 3(3) / 2011 91 більшою мірою, виступають проти допущення на ринок генетично модифікованої їжі [7]. Водночас 62 % американців та лише 22 % європейців готові купувати їжу з ГМО [8, с. 7 ]. Необхідно зазначити, що процес удосконалення законодавчої бази щодо використання ГМО триває, зокрема до Верховної Ради України внесено проект Закону України “Про проголошення території України вільної від генетично модифікованих організмів (ГМО)” (реєстр. № 5286-1). Згідно даного законопроекту Україна, усвідомлюючи пріоритетність збереження здоров’я людини і охорони навколишнього природного середовища у порівнянні з отриманням економічних переваг від застосування ГМО проголошується територією вільною від ГМО. При цьому на території України забороняється: діяльність, пов’язана зі створенням, випробуванням та впровадженням ГМО в обіг; виготовлення, продаж та імпорт ГМО і продуктів харчування, які виготовленні з ГМО, або містять його у своєму складі. На території України дослідження ГМО дозволяється виключно з науковою метою і тільки спеціальними державними установами уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України або центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки. Особи винні у порушенні норм цього Закону несуть цивільну, адміністративну, дисциплінарну або кримінальну відповідальність згідно із законом. Продукція, що вироблена з ГМО або містить його в своєму складі підлягає повному вилученню та знищенню з подальшою негайною утилізацією та ліквідацією в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Необхідно зазначити, що в Україні також триває процес стандартизації щодо використання ГМО, зокрема розроблено ряд державних стандартів, що стосуються методів виявлення ГМО та їх похідних в харчових продуктах, а також в сільськогосподарській продукції: ДСТУ CEN/TS 15568:2008 Продукти харчові. Методи виявлення генетично модифікованих організмів та їх похідних. Відбір проб; ДСТУ ISO 21569:2008 Продукти харчові. Методи виявлення генетично модифікованих організмів та їх похідних. Якісний метод на основі аналізу нуклеїнової кислоти; ДСТУ ISO 21570:2008 Продукти харчові. Методи виявлення генетично модифікованих організмів та їх похідних. Кількісний метод на основі аналізу нуклеїнової кислоти; ДСТУ ISO 21571:2008 Продукти харчові. Методи виявлення генетично модифікованих організмів та їх похідних. Екстракція нуклеїнової кислоти; ДСТУ ISO 21572:2006 Продукти харчові. Методи аналізу для визначення генетично модифікованих організмів і похідних продуктів. Методи, які ґрунтуються на аналізі білків; ДСТУ ISO 24276:2008 Продукти харчові. Методи виявлення генетично модифікованих організмів та їх похідних. Основні вимоги і визначення; ДСТУ П CEN/TSО 155688:2008 Продукти харчові. Методи виявлення генетично модифікованих організмів і їх похідних. Відбирання проб; ДСТУ ISO/TS 21098:2008 Харчові продукти. Методи аналізу по визначенню генетично модифікованих організмів та похідних продуктів, створені на основі аналізу нуклеїнових. Доповнення до стандартів ISO 21569, ISO 21570, ISO 21571, ISO/TS 21098:2005, IDT; ДСТУ 6056:2008 Буряки. Метод визначення живих змінених організмів у насіннєвому та рослинному матеріалі з використанням полімеразної ланцюгової реакції; ДСТУ 5021:2008 Соя. Ідентифікація генетично модифікованих організмів. Ч.1. Методи відбирання та правила готування проб; ДСТУ 5021:2008 Соя. Ідентифікація генетично модифікованих організмів. Ч.2. Метод визначання генетично модифікованих організмів. Також розробляється Технічний регламент “Генетично модифіковані продукти харчування та корми” (Директива 1829/2003 ЕС від 22.09.2003 р.). “Інформація і право”, № 3(3) / 2011 92 На сьогодні в Україні діє 28 лабораторій, які здатні визначати вміст ГМО, з них – 9 у системі Держспоживстандарту та 17 – у системі МОЗ [9, с. 4]. Вартість одного випробування харчового продукту на вміст ГМО становить від 600 до 800 гривень [10]. Висновки. Підсумовуючи необхідно зазначити, що використання ГМО у сільськогосподарському виробництві та відповідно отримання сільськогосподарської продукції на основі даної технології потребує надзвичайно виваженого підходу зважаючи на існуючі потенційні ризики для оточуючого середовища та здоров’я людини. Відсутність достатньої комплексних наукових досліджень (в тому числі з використанням часових факторів впливу) з відповідним набором статистичної інформації необхідного рівня ймовірності щодо негативних наслідків використання ГМО потребує чіткого нормативно-правового регламентування. При цьому питання інформаційно-правового забезпечення прав споживачів щодо якості сільськогосподарської продукції яка вироблена з використанням ГМО потребують вирішення за наступними напрямкам: 1) розробка механізму правового регулювання проведення фундаментальних наукових досліджень щодо впливу продукції з ГМО на організм людини (і в тому числі харчових ризиків) та застосування відповідних технологій на стан оточуючого природного середовища, оскільки існуючі наукові дослідження були проведені в основному на дрібних тваринах, а отже вони не є достовірними і число 0,9 % не може бути критерієм визначення безпеки ГМО; 2) у разі встановлення можливості використання ГМО доцільним є розробка спеціалізованого нормативно-правового акту, який би системно регламентував відносини щодо використання ГМО для виробництва сільськогосподарської продукції і в тому числі щодо інформаційно-правового забезпечення споживачів відносно її якості.

1.1. Поняття, ознаки, основні категорії та принципи продовольчої безпеки Проблема забезпечення продовольчої безпеки на сьогодні набула загальносвітового масштабу. Збільшення виробництва продуктів харчування, а також підвищення їх якості та безпечності є одним з найважливіших завдань світової економіки. Це зумовлюється низкою чинників, серед яких: 1) прогнозована продовольча криза, що викликана подальшим зростанням населення планети. Цей процес постійно прискорюється, а проблема забезпечення продовольством щодалі загострюється. Станом на початок 2012 року населення Земної кулі становило 7 млрд. осіб, а до 2050 року, за прогнозами ООН, має досягти 10 млрд. За даними Світового банку, сьогодні понад половина населення планети злидарює, а понад 1 млрд. людей голодують1 ; 2) природні аномалії, що є проявами глобального потепління; 3) збільшення виробництва біопалива із сільськогосподарської сировини; 4) виснаження ґрунтів внаслідок здійснення господарської діяльності та нераціонального використання природних ресурсів та ін. Все це вимагає здійснення відповідних заходів з метою забезпечення продовольчої безпеки нашої держави. Соціально-економічне становище України визначає актуальність державної діяльності по забезпеченню стабільних темпів економічного її розвитку. Це зумовлюється також і тим, що в останні роки ключовими в розвитку будь-якої держави стали посилення процесів глобалізації, зростання ролі СОТ, ЄС та інші обставини. Тому забезпечення продовольчої безпеки України як однієї із головних складових національної безпеки означає 1 Див.: Саблук П.Т. Глобалізація і продовольство: моногр. / П.Т. Саблук, О.Г. Білорус, В.І. Власов. – К.: ННЦ «ІАЕ», 2008. – 632 с. 10 нейтралізацію чи зведення до мінімуму небажаних і шкідливих проявів внутрішнього і зовнішнього впливів на нашу державу в умовах її інтеграції у світову економіку, збереження соціально-економічної і політичної стабільності в суспільстві. З метою підвищення рівня і якості життя українських громадян та інших представників населення нашої держави необхідною є розробка і втілення на практиці ефективної та дієвої концепції продовольчої безпеки України. Дослідженню проблеми забезпечення продовольчої безпеки присвячено роботи таких науковців, як В.М. Баб’як, Н.М. Василець, О.І. Гойчук, Р.Р. Гумеров, В.І. Курило, М.М. Пархоменко, Б.Й. Пасхавер, П.Т. Саблук, О.В. Скидан, Р.І. Тринько, В.М. Єрмоленко та ін. Однак, вони розглядають цю категорію або в суто економічному, або здебільшого в господарсько-правовому ракурсі, або вивчають лише окремі аспекти даної проблематики. Монографічних ґрунтовних аграрно-правових досліджень у цій сфері не проводилося. Даний факт, а також необхідність вдосконалення чинного аграрного законодавства у сфері забезпечення продовольчої безпеки як обов’язкової умови й необхідного чинника соціальної та економічної стабільності держави у сучасних умовах і зумовлюють актуальність цього дослідження. Його метою є визначення поняття, ознак, основних категорій продовольчої безпеки як правової категорії для використання у наукових дослідженнях та подальшого законодавчого закріплення. Проблема продовольчої безпеки займає провідне місце у національній безпеці кожної країни, оскільки є обов’язковою умовою й необхідним чинником соціальної та економічної стабільності держави. Завдяки їй досягається сталий соціально-економічний розвиток суспільства, його демографічне відтворення. Продовольча безпека – офіційно прийняте у міжнародній практиці поняття, яке використовується для характеристики стану продовольчого ринку країни чи групи країн, а також світового ринку. Вона є необхідним складником економічної безпеки, яка, в свою чергу, забезпечує національну безпеку держави. Отже, можна дійти висновку, що 11 продовольча безпека має декілька рівнів реалізації: глобальний (міжнародний, світовий, транснаціональний), національний (внутрішньодержавний), регіональний (обласний). При цьому продовольча безпека має національні особливості, їй притаманна комплексність і перманентність. Залежно від особливостей національної продовольчої системи, періоду її розвитку, досягнутого рівня, поставлених пріоритетів, її забезпечення модифікується разом зі змінами внутрішніх і зовнішніх загроз. Одні держави досягають стану продовольчої безпеки за рахунок самозабезпечення, тобто власного виробництва необхідних обсягів продовольства, інші змушені імпортувати значну частину продовольчих товарів, що не лише вимагає відповідних коштів, але й призводить до посилення їх економічної й політичної залежності від держав- постачальників1 . Адже продовольство – це не просто продукт першої необхідності, а й найважливіший стратегічний товар. Хто їм володіє, той господарює як в економіці, так і в політиці. Згідно зі світовими критеріями продовольчої безпеки країни граничний рівень імпорту харчових продуктів та продовольства не повинен перевищувати 30%. В іншому разі це буде означати втрату продовольчої незалежності держави2 . Продовольчу незалежність прийнято вимірювати часткою вартості продовольчих продуктів вітчизняного виробництва у загальній вартості продовольчого споживання. Продовольча незалежність характеризується таким рівнем розвитку економіки, коли продовольча безпека держави не залежить від зовнішніх продовольчих поставок. При цьому держава повинна забезпечити собі незалежність від імпорту продовольства, незважаючи на конкретні природні умови та ефективність розподілу праці в рамках сільськогосподарського виробництва. Отже, в самому загальному вигляді 1 Див.: Курман Т.В. Організаційно-правові засади забезпечення продовольчої безпеки в Україні / Т.В. Курман // Правове регулювання екологічних, аграрних та земельних відносин в Україні: сучасний стан і напрями вдосконалення: моногр. / за ред. А.П. Гетьмана, В.Ю.Уркевича. – Х.: Право, 2012. – С. 221. 2 Курман Т.В. Правовое обеспечение хозяйственной деятельности государственных специализированных сельскохозяйственных предприятий: моногр. / Тетяна Вікторівна Курман. – Х.: СПД-ФЛ Чальцев А.В., 2007. – С. 9. 12 продовольча безпека – це такий стан економіки держави, коли не менше 70% основних продуктів харчування виробляє вона сама1 . Продовольча проблема на усіх етапах розвитку нашої країни була головною, найвизначальнішою. Яскравими прикладами цьому можуть слугувати такі трагічні події, що спіткали Україну, як Голодомор 1932-1933 років та післявоєнний голод 1946-1947 років. В подальшому було вжито численних заходів для того, щоб запобігти виникненню подібних ситуацій. Але й на сьогодні, незважаючи на величезні зусилля українських аграріїв, продовольчу проблему повною мірою вирішити не вдалось. Сучасний стан розвитку сільськогосподарського виробництва становить загрозу продовольчій безпеці та незалежності України внаслідок спаду сільськогосподарського виробництва, відсутності мотивації до праці, занепаду соціальної інфраструктури села, трудової міграції тощо. Поряд з тим забезпечення продовольчої безпеки шляхом створення сприятливих економічних, політичних, організаційних, а також правових умов здійснення сільськогосподарського виробництва проголошено однією із стратегічних цілей аграрної політики України. Це положення закріплено у ст. 2 Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 р., № 2982-IV2 . Пріоритети національних інтересів України у галузі забезпечення продовольчої безпеки закріплені у Законі України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р., № 964-IV3 (ст. 6). До них слід віднести наступні: (а) гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина (зокрема, право людини на їжу, на достатній рівень життя); (б) зміцнення соціальної стабільності в суспільстві; (в) створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення; (г) збереження навколишнього природного середовища та раціональне 1 Див.: Ульянченко О. В. Залежність продовольчої безпеки країни від забезпеченості аграрної сфери ресурсами / О.В.Ульянченко // Агросвіт. –2007. –№ 9. –С. 4–8. 2 Відом. Верховн. Ради України. – 2006. – № 1. – Ст. 17. 3 Відом. Верховн. Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351. 13 використання природних ресурсів (в тому числі в процесі аграрного виробництва); (д) зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення; (е) інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір; (є) розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України. Викладене дозволяє виділити функції продовольчої безпеки: 1) гарантуюча (гарантування основних, закріплених Конституцією України прав людини – на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48)); 2) забезпечувальна (забезпечення потреб населення у якісних та безпечних продуктах харчування у необхідній для підтримання звичайної життєдіяльності кількості, а промисловості – у сировині рослинного і тваринного походження); 3) стабілізаційна (необхідний рівень продовольчої безпеки сприяє зміцненню економічної, політичної та соціальної стабільності у суспільстві); 4) охоронно-відтворювальна (збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів у процесі виробництва сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження); 5) соціальна (зміцнення фізичного здоров’я нації і, як наслідок, забезпечення працездатності населення, створення умов для його розширеного відтворення, подолання демографічної кризи, розвиток сільських територій); 6) міжнародно-інтеграційна (інтеграція України в європейський та міжнародний політичний, економічний, правовий простір). Категорія «продовольча безпека» – видове поняття. Для усвідомлення його сутності необхідно ознайомитись з родовим поняттям «безпека». У спеціальній політичній, економічній, правовій, науковій літературі термін «безпека» часто використовується і розглядається як багатоаспектний (безпека національна, безпека міжнародна, безпека праці, безпека 14 інформаційна, безпека економічна, безпека радіаційна, безпека дорожнього руху та ін.). Безпеку визначають як стан, коли кому-, чому-небудь ніщо не загрожує1 ; стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз2 . Категорія «продовольча безпека» логічно увійшла в лексику спеціальної, в тому числі юридичної, літератури і отримала не тільки інституційне, але й нормативно-правове закріплення в законодавчих і підзаконних актах, зокрема в Законі України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р., № 1877-IV 3 , де міститься законодавче закріплення дефініції «продовольча безпека». Відповідно до п. 2.13 ст. 2 цього Закону продовольча безпека визначається як захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності. Дане визначення вбачається неповним, оскільки передбачає лише економічну доступність продовольства та враховує тільки кількісні показники продовольчої безпеки, лишаючи поза увагою якісні показники. Адже продовольча безпека – це не лише забезпечення населення необхідною кількістю продовольства, це ще й відповідність цього продовольства критерію якості й безпечності для споживача4 . Різні точки зору на поняття продовольчої безпеки висловлюються і у спеціальній літературі. Так, слушним вбачається визначення продовольчої безпеки, яке дали В.І. Курило й О.І. Гойчук, – це гарантована здатність держави на принципах самозабезпечення основними харчовими продуктами за їх економічної і фізичної доступності незалежно від впливу зовнішніх і внутрішніх чинників задовольняти потреби населення в особі кожного 1 Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – С. 70. 2 Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 1998. – Т. 1: А-Г. – С. 207. 3 Відом. Верховн. Ради України. – 2004 . – № 49. – Ст. 527. 4 Детальніше див.: Курман Т.В. Організаційно-правові засади забезпечення продовольчої безпеки в Україні / Т.В. Курман // Правове регулювання екологічних, аграрних та земельних відносин в Україні: сучасний стан і напрями вдосконалення: моногр. / за ред. А.П. Гетьмана, В.Ю.Уркевича. – Х.: Право, 2012. – С. 225. 15 громадянина продуктами харчування в необхідному обсязі, асортименті та якості на рівні, що забезпечує його здоров’я та інтелектуальний розвиток1 . На думку О. Скидана, продовольча безпека регіону – це такий еколого- економічний стан регіону, за якого всі його громадяни забезпечені якісним продовольством у необхідній кількості й асортименті, а це підтримує найвищий рівень їх фізичного й психічного здоров’я, що знаходить прояв у максимально можливій тривалості життя2 . Б. Пасхавер виділяє два показника, що розкривають сутність поняття продовольчої безпеки: а) кількість та якість харчування; б) економічна доступність харчування (у частках сімейного бюджету)3 . А.І. Бірюковим запропоновано визначення продовольчої безпеки, в основу якого покладений лише один критерій – відсутність тиску з боку імпорту, що важливо для економіки з високою часткою сільського господарства у валовому внутрішньому продукті4 . Точка зору Р. Гумерова полягає у тому, що продовольча безпека є підсистемою економічної безпеки, яка, в свою чергу, є одним із структурних елементів національної безпеки. Продовольча безпека держави має забезпечуватися насамперед ефективністю самого агропромислового виробництва та суміжних з ним галузей національної економіки, їх стійкою можливістю виробляти й імпортувати відповідну продукцію, забезпечувати її зберігання й транспортування до кінцевого споживача продовольчих товарів в обсягах, необхідних для задоволення раціональних (науково обґрунтованих) потреб всіх соціальних верств населення5 . З цією тезою, на нашу думку, можна погодитися лише частково, оскільки у цьому визначенні йдеться тільки про достатність обсягів 1 Гойчук О.І. Продовольча безпека та необхідність її правового забезпечення / О.І. Гойчук, В.І. Курило // Адвокат. – 2006. – № 3. – С. 3. 2 Скидан О. Продовольственная безопасность как приоритет региональной аграрной политики / О. Скидан // Экономика Украины. – 2004. – № 3. – С. 55. 3 Пасхавер Б. Сучасний стан продовольчої безпеки / Б. Пасхавер // Економіка України. – 2006. – № 4. – С. 43. 4 Бирюков А.И. О продовольственной безопасности России // [Електронний ресурс]: www.volsu.ru/RES_C/VGI/nauchnye/conference/4conference_2001/thes is/birukov. 5 Гумеров Р. Продовольственная безопасность страны: к развитию правовых основ и экономических механизмов обеспечения / Р. Гумеров // Российский экономический журнал. – 2006. – № 11-12. - С. 47-48. 16 продовольства для населення країни, поза увагою лишаються питання якості й безпеки такого продовольства для споживачів. Аналогічну ситуацію спостерігаємо й на рівні міжнародно-правового регулювання. Так, у Римській декларації Всесвітнього форуму з продовольчої безпеки, що відбувався 13-17 листопада 1997 року, експертами Продовольчої і сільськогосподарської Організації Об’єднаних Націй (ФАО) продовольчу безпеку було визначено як забезпечення доступу всіх людей у будь-який час до продовольства, необхідного для здорового й активного життя. За досягнення стану продовольчої безпеки продукти харчування є у достатній кількості, їх поставки є порівняно стабільними, і кожна людина у разі потреби може отримати продовольство1 . У даному визначені зроблено акцент на максимальній доступності продовольства для населення, а не на його якості чи, тим паче, безпеці. Можна лише здогадатися, що певний їх рівень мається на увазі. Проте проблема доступності продовольства для населення тісно пов’язана з проблемою якості. Малозабезпечені громадяни змушені віддавати перевагу більш дешевим, здебільшого фальсифікованим, продуктам харчування низької якості. Як зазначають у спеціальній літературі2 , за останні роки спостерігається тенденція загального зниження якості усього продовольства. В основному це стосується м’ясо-ковбасних виробів і копченостей, риби та рибних продуктів, сирів, молока і молочних продуктів, кондитерських виробів і навіть дитячого харчування. Певною мірою така ситуація обумовлюється збільшенням обсягів використання у процесі виробництва продуктів харчування та продовольства генетично модифікованих організмів, а також торгівлі генетично модифікованими продуктами. На світовому ринку, не зважаючи на протидію багатьох країн світу, збільшуються обсяги постачання генетично модифікованих продуктів рослинного походження, а саме: сої, кукурудзи, рапсу, рису, зерна, картоплі, цукрових буряків та продуктів з них. 1 Аграрное право: Учебник / Кол. авт.; под ред. С.А.Боголюбова, Е.Л. Мининой. – М.: Эксмо, 2008. – С. 349- 350. 2 Там же. – С. 350. 17 На нашу думку, продовольчу безпеку слід розуміти як складову національної безпеки держави, що передбачає захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою на принципах самозабезпечення безперешкодного фізичного та економічного доступу людини до продуктів харчування у кількості, асортименті, встановленого рівня якості та безпеки, необхідних для підтримання її здоров’я та звичайної життєвої діяльності1 . Викладене дозволяє виокремити ознаки продовольчої безпеки. До них належать наступні: 1) продовольча безпека виступає необхідною складовою (елементом) економічної безпеки, яка, в свою чергу, є складником національної безпеки держави. Звідси, поняття «продовольча безпека» є більш вузьким порівняно з терміном «національна безпека» і співвідноситься з останнім як «рід – вид». Продовольча безпека є найважливішою сферою державних і суспільних інтересів, а право на захист від голоду закріплене у численних міжнародних джерелах, а також витікає зі змісту Конституції України. Поняття національної безпеки закріплено у ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України»2 як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров’я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та 1 Курман Т.В. Правове забезпечення продовольчої безпеки в Україні: національний та міжнародний аспект / Т.В. Курман // Актуальні питання аграрного права України: теорія і практика: моногр. / А.М. Статівка, В.Ю.Уркевич, В.М. Корнієнко та ін.; за ред. А.М. Статівки. – Х.: ФІНН, 2010. – С. 97. 2 Відом. Верховн. Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351. 18 підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв’язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам; 2) продовольча безпека передбачає й забезпечує захищеність життєвих інтересів населення держави в особі конкретної людини, в даному разі у продовольчій сфері, з метою підтримання її здоров’я та звичайної життєвої діяльності. Стан захищеності може характеризуватися високим рівнем законності і правопорядку в країні, розвитком усіх ланок державних інституційних, суспільних утворень щодо захисту життєво важливих продовольчих інтересів. Разом із тим, стан захищеності державних та особистих інтересів ще не гарантує аналогічної захищеності їхніх суб’єктивних прав, особливо на рівні юрисдикційного захисту. У п. 1 ст. 25 Загальної декларації прав людини, прийнятій Генеральної Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. закріплено: «Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і соціальне обслуговування, який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, а також право на забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, старості чи втрати засобів до існування за незалежних від неї обставин». Необхідно зауважити, що право на їжу стоїть на першому місці і пов’язується із підтриманням здоров’я. Відповідно, продовольча безпека має бути на такому рівні, за якого підтримується здоров’я кожного громадянина держави, незважаючи на соціальний статус та належність до певних верств населення. Однак, за даними статистики на сьогодні споживання основних продуктів харчування на одну особу в Україні є 19 меншим, ніж передбачено науково обґрунтованими нормами раціонального харчування, зокрема, молока – на 40%, м’яса – на 52%, яєць – на 24 %, плодів і винограду – на 62 %1 ; 3) забезпечення продовольчої безпеки гарантується державою в особі її компетентних органів, а не якимись окремими фізичними чи юридичними особами. Для досягнення необхідного стану продовольчої безпеки держава створює систему державних органів та інституцій, за допомогою яких здійснює комплекс заходів організаційно-правового, економічного, соціального та іншого характеру; 4) основним принципом гарантування продовольчої безпеки має виступати самозабезпечення – тобто здатність, насамперед, аграрного сектору нашої держави, а також суміжних галузей економіки забезпечити виробництво необхідної кількості продуктів харчування та продовольства рослинного і тваринного походження встановленого нормативними документами (зокрема, ДСТУ) рівня якості та безпеки. Яскравими прикладами реалізації цього принципу на національному рівні є такі держави, як США і Франція, які мають 100% самозабезпечення продовольством2 ; 5) безперешкодний фізичний та економічний доступ різних категорій населення до продуктів харчування у необхідній кількості, асортименті, а також встановленого прийнятими стандартами та нормами рівня якості і безпеки. На сьогодні показники, які визначають економічну доступність продовольства, характеризуються критичним значенням. Протягом більше десяти років у нашій державі спостерігається одноманітне жирово- вуглеводне харчування переважної більшості населення (особливо таких соціально незахищених верств населення, як пенсіонери, інваліди). Показники, які характеризують споживання окремих груп продуктів 1 Статівка А.М. Організаційно-правові питання соціального розвитку села в Україні: монографія /А.М. Статівка. – Х.: Право, 2007. – С. 28. 2 Баб’як В.М. Продовольча безпека України в контексті глобальної продовольчої безпеки / В.М. Баб’як, Н.М. Василець // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України. – 2010. – № 2. – С. 47. 20 харчування населенням України і визначають рівень її продовольчої безпеки, знизилися до критичної межі. Так, наприклад, рівень споживання м’яса в Україні на 70% нижчий, ніж у Франції та США, і на 65% – ніж у Німеччині1 . Про стан так званого прихованого голоду свідчить дефіцит у раціоні основних макро- та мікроелементів. Однією з причин погіршення економічної доступності для населення продовольства можна назвати низький рівень заробітних плат та інших доходів. На сучасному етапі аграрне право як галузь права повинна відображати ті процеси, які відбуваються в аграрному секторі економіки нашої держави, сприяти поліпшенню умов у сфері виробництва якісної конкурентоспроможної продукції, відповідати як вимогам та специфіці розвитку АПК України, так і вимогам розвитку ринкових відносин. У зв’язку з цим у ньому виникають та формуються нові самостійні інститути. Право громадян на продовольчу безпеку, що випливає зі змісту ст. 3 і 48 Конституції України – важливий суб’єктивний чинник, що обумовлює формування механізму державно-правового забезпечення суб’єктивного права громадян на продовольчу безпеку, створення системи безпеки, що формується на вимогах чинного законодавства, як юридичної бази формування самостійного інституту аграрного права. Отже, на сьогодні є всі підстави стверджувати, що сукупність норм, які регулюють відносини у сфері забезпечення продовольчої безпеки України, становить самостійний інститут аграрного права. Дана теза підтримується і у спеціальній літературі2 . Ці норми складають собою цілий блок нормативно-правових актів різної юридичної сили та галузевої належності. До них належать і Конституція України, і Закони України «Про основи національної безпеки України», «Про 1 Баб’як В.М., Василець Н.М. Продовольча безпека України в контексті глобальної продовольчої безпеки / В.М. Баб’як, Н.М. Василець // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України. – 2010. – № 2. – С. 47. 2 Шумов А.Ю. Необхідність модернізації аграрного законодавства в Україні / А.Ю. Шумов // Стан та перспективи розвитку аграрного права: матер. міжнар. наук.-теорет. конф., присв. 80-річчю акад. В.З.Янчука, Киів, 26-27 травня 2005 р. / під ред. В.М.Єрмоленка, В.І.Курила. – К.: Магістр – ХХІ сторіччя, 2005. – С. 127. 21 державний матеріальний резерв» від 24 січня 1997 р., № 51/97-ВР1 , і галузеві аграрно-правові Закони «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», «Про державну підтримку сільського господарства України», «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23 грудня 1997 р., № 771/97-ВР2 , «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 р., № 37-IV3 , «Про молоко та молочні продукти» від 24 червня 2004 р., № 1870- IV4 , «Про насіння та садивний матеріал» від 26 грудня 2002 р., № 411- IV5 , а також низка інших нормативно-правових актів, в тому числі і підзаконних. Між тим істотним недоліком в правовому регулюванні відносин у сфері забезпечення продовольчої безпеки є відсутність спеціального закону «Про продовольчу безпеку України». Тут доцільно звернутися до зарубіжного досвіду. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки Закон «Про продовольчу безпеку США» (The Food Security Act, 1985) було прийнято ще у 1985 році. В Україні до цього часу це питання лишається приводом для дискусій у Верховній Раді6 . На сьогодні ж положення Конституції України та вказаних вище аграрно-правових та інших законів виступають лише підґрунтям, необхідною базою для правового забезпечення продовольчої безпеки нашої держави. Прийняття спеціального закону надасть відносинам у сфері забезпечення продовольчої безпеки більшої стабільності, а правовому регулюванню – ефективності. У цьому законі доцільно, по-перше, навести дефініції основних понять, таких як продовольча безпека, продовольча незалежність, продовольча криза, необхідний рівень виробництва продуктів харчування, життєво важливі продукти харчування та ін. По-друге, надати перелік внутрішніх й зовнішніх загроз національної продовольчої безпеки, встановити порядок їх моніторингу і прогнозування. По-третє, закріпити систему якісних критеріїв і кількісних показників такої 1 Відом. Верховн. Ради України. – 1997. – № 13. – Ст. 112. 2 Відом. Верховн. Ради України. – 1998. – № 19. – Ст. 98. 3 Відом. Верховн. Ради України. – 2002. – № 35. – Ст. 258. 4 Відом. Верховн. Ради України. – 2004. – № 47. – Ст. 513. 5 Відом. Верховн. Ради України. – 2003. – № 13. – Ст. 92. 6 Іоаннесян С.Л. Законодавча основа сільськогосподарської політики США: економіка, політика, ідеологія / С.Л. Іоаннесян, Є.С. Шершеньов. – М., 1998. - № 1. – С. 106. 22 безпеки, в тому числу критичних значень останніх. По-четверте, визначити коло суб’єктів продовольчої безпеки та закріпити їх компетенцію у вказаній сфері та ін. До основних категорій продовольчої безпеки, на нашу думку, можна віднести принципи забезпечення продовольчої безпеки, її індикатори, критерії та загрози. Вбачається, що основними принципами забезпечення продовольчої безпеки є наступні: 1) пріоритет прав і свобод людини і громадянина. Юридичної основою цього принципу є положення Конституції України, закріплені: у ст. 1, де Україну проголошено демократичною, соціальною і правовою державою; у ст. 3, де декларується, що людина, її життя і здоров’я, її безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави; 2) принцип самозабезпеченості, що має знаходити свій прояв у здатності аграрного сектору кожної держави самостійно забезпечувати своє населення необхідною для підтримання звичайної життєдіяльності кількістю якісних і безпечних продуктів харчування та продовольства, незалежно від зовнішніх поставок цього продовольства, в тому числі, за умови наявності будь-яких внутрішніх чи зовнішніх загроз; 3) гарантування продовольчої незалежності держави. Продовольча незалежність є одним із чинників, що забезпечують суверенітет держави. Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету, забезпечення економічної безпеки (складовою якої є продовольча безпека) є найважливішими функціями держави, справою усього українського народу; 4) органічне поєднання і взаємодія імперативності правового захисту загальносуспільного інтересу, притаманної публічному праву, з принципами свободи особистості, автономії та непорушності права приватної власності, притаманних приватному праву, при забезпеченні продовольчої безпеки держави; 23 5) принцип продовольчої доступності для всіх категорій населення України. Даний принцип передбачає як фізичну, так і економічну доступність продовольства; 6) принцип якості та безпечності продовольства. Законодавство України розрізняє поняття якості і безпечності, це не тотожні категорії. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» безпечність харчового продукту – це стан харчового продукту, що є результатом діяльності з виробництва та обігу, яка здійснюється з дотриманням вимог, встановлених санітарними заходами та/або технічними регламентами, та забезпечує впевненість в тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров’ю людини (споживача), якщо він спожитий за призначенням. У цій же статті закріплено і поняття якості харчового продукту – це ступінь досконалості властивостей та характерних рис харчового продукту, які здатні задовольняти потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або використовує цей продукт; 7) достатність та стабільність запасів продовольства. Створення спеціальних продовольчих запасів в Україні передбачено на законодавчому рівні. Зокрема, відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв»1 державний резерв як особливий державний запас матеріальних цінностей включає в себе, окрім іншого, запаси сировинних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави. Запаси продовольчих ресурсів, передбачені цією нормою як необхідні для забезпечення стратегічних потреб держави, формують державний продовольчий резерв. Під стратегічними потребами держави слід розуміти потреби держави в запасах сировинних, матеріально-технічних та продовольчих ресурсів, необхідних для забезпечення національної безпеки держави, стабілізації її економіки та виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. 1 Відом. Верховн. Ради України. – 1997. – № 13. – Ст. 112. 24 Законодавством передбачено і обсяги формування державного продовольчого резерву, які є економічно обґрунтованими та необхідними для забезпечення продовольчої безпеки нашої держави. Так, відповідно до п.п. 9.3.1. п. 9.3. ст. 9 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» Аграрний фонд з метою підтримки належного рівня продовольчої безпеки формує державний продовольчий резерв, який у розрізі окремих об’єктів державного цінового регулювання не може бути меншим 20% обсягів їх річного внутрішнього споживання; 8) забезпечення інтересів України у системі міжнародної продовольчої безпеки. Даний принцип передбачає розвиток таких напрямків державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки, як раціоналізація співвідношення експорту та імпорту сільськогосподарської сировини та продовольства; використання інструментів митно-тарифного регулювання для цілей забезпечення продовольчої безпеки держави, оперативне використання заходів торгового захисту при демпінговому, субсидованому чи стрімко зростаючому імпорті; захист прав та підтримка вітчизняних аграрних товаровиробників, які виробляють продукцію для формування державного продовольчого резерву; подолання або хоча б скорочення залежності вітчизняного агропромислового комплексу від імпорту машин, обладнання, технологій, інших ресурсів тощо; 9) інформаційне забезпечення стану продовольчої безпеки України. Стаття 50 Конституції України гарантує кожному право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість та безпечність харчових продуктів. Кожен має право на поширення такої інформації, вона ніким не може бути засекречена та ін.

***

3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ

БІОТЕХНОЛОГІЇ І ВИКОРИСТАННЯ

ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНИХ ОРГАНІЗМІВ (ГМО)

В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

Населення планети неза-

баром складатиме 7 млрд чол.

і, зростаючи на 80 млн на рік,

за прогнозами ООН до 2050 р.

досягне 9 млрд. Більша части-

на цього приросту відбудеться

в країнах, що розвиваються, де

вже сьогодні понад 1,5 млрд лю-

дей живуть у голоді й бідності.

Бурхливе зростання народона-

селення породжує глибокі со-

ціальні та екологічні проблеми,

в тому числі необхідність за-

безпечення продовольством і

подолання бідності.

Екологічне право і біотех-

нологія виступають важливими

інструментами у боротьбі за

можливість нагодувати людство.

Завдання права – гарантувати

якість харчових продуктів і без-

пеку їх виробництва для людини

й навколишнього середовища.

Правове регулювання біотех-

нології дозволяє забезпечити

продовольчу достатність й аг-

рономічне вдосконалення куль-

тур, що вирощуються. Стале

виробництво якісних продуктів

залежить від можливості запо-

бігання хвороб тварин і рослин

і призводить до зменшення ви-

користання хімічних пестицидів,

добрив і медикаментів, сприяю-

чи розвитку більш життєздатних

методів ведення сільського гос-

подарства в розвинених країнах

і країнах, що розвиваються.

Прогрес у біотехнології під

контролем екологічного пра-

ва є важливим і для охорони

здоров'я, оскільки він сприяє ви-

робництву більш безпечних і до-

ступних медикаментів. Персоні-

фіковані та профілактичні ліки,

засновані на генетичному нахи-

лі, цільовому підборі та іннова-

ційних методах лікування, вже

можливі для пропозиції. Слідом

за інсуліном – першим продук-

том, отриманим генетичним

шляхом, – стали вироблятися

рекомбінантні білки, необхідні

для лікування раку, захисту від

вірусних захворювань. ГМО до-

зволяють створювати цілу палі-

Питання міжнародного права

2011/117 181

тру фармацевтичних препаратів

належної якості й за прийнятною

ціною, не змінюючи генетичної

структури людини, привносити

в ії організм елементи, які вона

або втратила, або від початку

не мала, надаючи їй можливість

нормального існування.

Історія відкриття ГМО від-

носно недавня. У 1953 р. в Англії

вчені виявили, що інформація

про майбутнє зберігається в цен-

трі клітинного ядра – в ДНК, що

складається з генів, кожен з яких

є відповідальним за свою ознаку.

У 1979 р. в Кельнському універ-

ситеті, комбінуючи гени, почали

на практиці змінювати ознаки жи-

вих організмів. Зокрема виділи-

ли ген, відповідальний за синтез

інсуліну в людини, «вбудували»

його в геном бактерії кишкової

палички, після чого вона слухня-

но почала синтезувати інсулін.

Штучно змінені за допомогою

внесення нових генів організми

назвали трансгенними.

На створення нового ГМО

йдуть роки роботи й величезні

кошти: процес надто неперед-

бачуваний, а обладнання дуже

дороге.

Науковий експеримент на

промислові рейки перевели в

США, коли в 1994 р. виростили

помідори з геном від глибоко-

водної камбали. [4] Сьогодні у

світі вирощується у виробничих

масштабах понад 100 ліній тран-

сгенних рослин, у тому числі й

технічних сортів на кшталт тю-

тюну та бавовни. Серед най-

більш поширених харчових куль-

тур – соя, кукурудза, ріпак, буряк

і картопля. Але безумовний лі-

дер – соя, частка якої становить

98 % від усієї кількості ГМ рос-

лин. На відміну від вразливості

натуральної, ГМ-соя стійка до

комах-шкідників і витримує об-

робку хімікатами, які вбивають

усі види бур'янів, що дозволило

в кілька разів збільшити обсяги

її виробництва.

Незважаючи на очевидні

переваги, продукти біотехноло-

гії і, зокрема, ГМО виправдано

викликають у широких науко-

вих колах гостру дискусію про

їх можливу дію на здоров'я лю-

дини й навколишнє середови-

ще. Супротивники біотехнології

вважають, що проти людства як

біологічного виду ведеться нео-

голошена хімічна, бактеріоло-

гічна і генетична світова війна з

невидимим фронтом, де кожен

може бути сам собі ворогом,

працюючи на свого супротивни-

ка. Ця війна ведеться за допо-

могою індустріалізації харчового

виробництва, штучної їжі, генно-

інженерного виробництва інгре-

дієнтів продуктів харчування, ГМ

тварин і рослин, рафінування

їжі, стабілізаторів, штучних хар-

чових і кормових добавок. Уже у

XIX ст. рукотворною небезпекою

у виробництві продуктів харчу-

вання було рафінування їжі. На-

ПРОБЛЕМИ ЗАКОННОСТІ

182 2011/117

приклад, рафінований рис ви-

кликав вітамінну недостатність,

цукор спричиняв атеросклероз

і цукровий діабет, соняшникова

олія втрачала харчову цінність,

а консерви залишали в продук-

тах тільки калорії. У наш час біо-

технології можуть нести руйну-

вання самої генетичної основи

здоров'я людини та природних

екологічних систем. [5]

Важливість даної проблеми

зумовлює необхідність прове-

дення державами, регіонами й

усім міжнародним співтовари-

ством відповідальної політики в

цій сфері з наданням безумов-

ного пріоритету охороні здоров'я

та екології. Європейський Союз

приймає нормативні акти щодо

ГМО на початку 1990-х рр. [11]. Ці

правила та інструкції регулюють

закрите використання і навмис-

ний випуск ГМО в навколишнє

середовище, відстежуванність і

маркування ГМО або продуктів і

кормів, що містять ГМО, а також

їх транспортування.

Початком законодавства

щодо ГМО став горизонтальний

підхід в Директивах Ради ЄС

90/219 [15; L 117,8.5.1990,p.1-14]

і 220/90 [15; L 117,8.5.1990,p.15-

27] (тепер Директива 2001/18

[15; L 106,17.4.2001,p.1-39]).

Директива 219/90 від 23 квітня

1990 р. про закрите використан-

ня ГМО була обмежувальною за

характером: її мета – захистити

здоров'я людини, регламентую-

чи генні модифікації й перешко-

джаючи їх розповсюдженню в

навколишньому середовищі. На-

ступні поправки до цього законо-

давства склали список ГМО, які

не становлять загрози здоров'ю

людини або навколишньому се-

редовищу. Директива 2001/18/

EC, з одного боку, робить можли-

вим навмисний випуск у навко-

лишнє середовище певних ГМО.

Однак для цього вони повинні

пройти сувору оцінку ступеня

ризику за методами, погодже-

ними в ЄС. Інший аспект, –

переміщення ГМО всередині

й за межами ЄС, регулюєть-

ся Регламентом 1946/2003 [15;

L 287/15.11.2003]. Розрахунко-

ва палата з біологічної безпеки

(Biosafety Clearing-House – BCH)

схвалює кожен призначений для

вивезення за кордон ГМО в кож-

ному окремому випадку.

Схвалення ГМО та розмі-

щення їх на ринку в даний час

регулюється, насамперед, Ре-

гламентом Європарламенту та

Ради ЄС 1829/2003 від 22 ве-

ресня 2003 р. про генетично мо-

дифіковані їжу та корми [15, L

268,18.10.2003], яким встановле-

но єдиний порядок вирішення –

«Одні двері – один ключ» для всі-

єї їжі та кормів, що містять ГМО,

призначені вони для споживання

людьми або тваринами, а також

навмисний випуск ГМО в навко-

лишнє середовище. Цей тип їжі

та кормів повинен бути марко-

Питання міжнародного права

2011/117 183

ваний як ГМО, щоб дозволити

споживачам робити поінформо-

ваний вибір таких продуктів. Де-

які заявки на дозвіл, подані рані-

ше, були схвалені Регламентом

258/97 від 27 січня 1997 р. про

нові продукти та нові харчові ком-

поненти [15; L 43,14.2.1997,p.1-

6]. Оцінка ГМО покладається на

Європейське відомство з без-

пеки продовольства (European

Food Safety Authority – EFSA) або

Науковий комітет продовольства

(Scientifi c Committee for Food –

SCF) під загальним керівницт-

вом Комісії ЄС, яка здійснює

управління ризиками.

Законодавство ЄС передба-

чає також поріг випадкової при-

сутності ГМО. Випадкова присут-

ність ГМО у традиційних зернових

культурах не може бути виключе-

на в результаті або нещасного ви-

падку, або технічно неминучого

забруднення під час вирощуван-

ня, збору врожаю, його транспор-

тування або обробки. Фермери

повинні повідомляти компетентні

органи влади про випадкову або

технічно неминучу присутність

ГМО в їхній продукції. Якщо ця

присутність не перевищує по-

ріг в 0,9 % для санкціонованого

генетичного матеріалу, такі про-

дукти або корми звільняються від

обов'язкового простежування і

маркування як ГМО.

Закрите використання

ГМО регламентують Дирек-

тива Ради 90/219/EEC [15;

L 117,8.5.1990,p.1-14] і Ди-

ректива Ради 98/81/EC від 26

жовтня 1998 р. про зміну Ди-

рективи 90/219/EEC про за-

крите використанні ГМО [15;

L 330,5.12.1998,p.13-31], імпле-

ментації яких були присвяче-

ні Підсумковий звіт Комісії про

виконання державами-члена-

ми Директиви 90/219/EEC та

Додаток до нього. Директиву

90/219/EEC доповнила Дирек-

тива Європарламенту і Ради ЄС

2009/41/EC від 6 травня 2009 р.

[15; L 125,21.5.2009]

З метою захисту здоров'я

людини і навколишнього серед-

овища Директива Ради 90/219/

EEC встановлює загальні заходи

поводження з ГMO. Держави-

члени зобов'язані мінімізувати

потенційні негативні ефекти їх

закритого використання, оскіль-

ки мікроорганізми, випущені в

навколишнє середовище однієї

держави, можуть поширитися

на інші країни ЄС. Директива

2009/41/EC закріпила ієрархію з

чотирьох рівнів небезпеки закри-

того використання ГМО: 1 – без-

печні, 2 – низький ризик, 3 – по-

мірний і 4 – високий ризик. Для

мінімізації ризику користувач

повинен дотримуватися певних

принципів безпеки та якості. Перш

ніж запровадити ГМО у виробни-

цтво, користувач повинен надати

владі документи, які гарантують,

що дане обладнання забезпечує

безпеку цієї діяльності.

ПРОБЛЕМИ ЗАКОННОСТІ

184 2011/117

Держави-члени зобов'язані

розробляти плани дій у над-

звичайних ситуаціях у випадку

аварій та інструктувати про за-

ходи безпеки людей, які можуть

піддатися загрозі. У разі аварії

користувач негайно повідомляє

про це компетентний орган, на-

дає всю інформацію, необхідну

для оцінки характеру нещасного

випадку та вжиття необхідних

заходів, а потерпіла держава-

член повідомляє про інцидент

Комісію та інші країни Співтова-

риства, які можуть постраждати.

Комісія веде реєстр аварій, що

сталися, до якого вносить ре-

зультати аналізу їх причин, до-

свід надзвичайних дій і заходи з

попередження подібних нещас-

них випадків. Для забезпечен-

ня моніторингу закритого вико-

ристання ГМО у Співтоваристві

держави-члени повинні надава-

ти Комісії необхідну інформацію.

Випуску ГМО в навколишнє

середовище присвячена Дирек-

тива 2001/18/EC від 12 березня

2001 р. про навмисний випуск у

навколишнє середовище ГМО

та анулювання Директиви Ради

220/90/EEC [15; L 106,17.4.2001].

Відповідно до принципу обереж-

ності та з огляду на потенційний

ризик випуску ГМО для людини і

довкілля, Директива встановлює

більш суворі законодавчі рамки

для випуску ГМО в навколишнє

середовище та їх розміщення

на ринку. При цьому підвищу-

ється ефективність і прозорість

процедур дозволу випуску ГМО

та допуску на ринок, встанов-

люється загальна методологія

оцінки ступеня ризику і механізм

безпеки. Уводиться обов'язкова

громадська консультація та мар-

кування ГМО.

Таким чином, ГМО допуска-

ються на ринок відповідно до Ди-

рективи 2001/18/EC. Доповнює

її Регламент Європарламенту

і Ради ЄС № 1830/2003 від 22

вересня 2003 р. про відстежен-

ня і маркування ГМО, продо-

вольчих і кормових продуктів,

вироблених із ГМО, і виправ-

ленні Директиви 2001/18/EC [15;

L 268,18.10.2003,p.24-28]. Ди-

наміка реалізації цих актів про-

стежується у Звіті Комісії Раді

ЄС та Європарламенту про до-

свід держав-членів щодо роз-

міщення ГМО на ринку згідно з

Директивою 2001/18/EC та інкор-

порації особливого повідомлення

про дію частин B і C Директиви

[24; (2004)575 fi nal], а також у До-

датку до звіту [26]. Методику звіт-

ності наведено у Допоміжному

навчальному звіті «Засоби підви-

щення послідовності та ефектив-

ності законодавчих рамок у галузі

біотехнології за ст. 31 (7a, 7b і 7d)

Директиви 2001/18/EC», а також у

посібнику «Питання та відповіді з

регулювання ГМО в ЄС» [25].

Рішенням Комісії 2005/463/

EC від 21 червня 2005 р. засно-

вано системну групу для коор-

Питання міжнародного права

2011/117 185

динації та обміну інформацією

про співіснування генетично

модифікованих, звичайних та

органічних зернових культур [15;

L 65,24.6.2005,p.50-51]. Рішен-

ням Комісії 2004/204/EC від 23

лютого 2004 р. визначено пара-

метри складання регістрів для

обліку інформації про генетичні

модифікації в ГМО, передбаче-

них у Директиві Європарламен-

ту та Ради ЄС 2001/18/EC [15;

L 65,3.3.2004,p.20-22]. А Рішення

Комісії 2003/701/EC від 29 верес-

ня 2003 р. відповідно до Дирек-

тиви 2001/18/EC встановлено

формат подання результатів на-

вмисного випуску в навколишнє

середовище генетично модифі-

кованих вищих рослин не з ме-

тою розміщення їх на ринку [15;

L 254,8.10.2003,p.21-28].

Реалізацію заходів згідно з

частиною B Директиви 2001/18/

EC було проаналізовано в Рі-

шенні Ради ЄС 2002/813/EC

від 3 жовтня 2002 р., яким було

визначено, відповідно до Ди-

рективи 2001/18/EC, підсум-

ковий інформаційний формат

для повідомлень (нотифікацій)

про випуск у навколишнє се-

редовище ГМО в інших цілях,

ніж розміщення на ринку [15; L

280,18.10.2002,p.62].

Реалізацію заходів щодо

частини C Директиви 2001/18/

EC було відображено в Рішенні

Ради 2002/811/EC від 3 жовтня

2002 р., яким було затвердже-

но посібник до Додатку VII до

Директиви 2001/18/EC та ану-

льовано Директиву Ради 90/220/

EEC [15; L 280,18.10.2002,p.27].

Рішенням Ради 2002/812/EC від-

повідно до Директиви 2001/18/

EC було визначено підсумковий

інформаційний формат розмі-

щення на ринку ГМО як продук-

тів харчування або його складо-

вих [15; L 280, 18.10.2002,p.37].

Рішенням Комісії 2004/204/EC

від 23 лютого 2004 р. запрова-

джено детальні плани ведення

реєстрів модифікацій в ГМО [15;

L 65,3.3.2004,p.20].

Для успішної реалізації час-

тин B і C Директиви 2001/18/EC,

Рішенням Комісії 2002/623/EC

від 24 липня 2002 р. було роз-

роблено посібник до Додатку II

до Директиви 2001/18/EC [15;

L 200,30.7.2002,p.22]. У підсум-

ку на базі Директив 90/220/EEC

і 2001/18/EC складено перелік

продуктів, які отримали доступ

на загальний ринок і дозволу

для використання в ЄС. Низ-

ку продуктів запропоновано на

отримання дозволу. Доповню-

ється Перелік статей щодо захо-

дів безпеки в цій сфері.

Питання транскордонного

переміщення ГМО регулюються

Регламентом Європарламенту і

Ради ЄС 1946/2003 від 15 лип-

ня 2003 р. [15; L 287,5.11.2005],

який спрямований на здійснен-

ня приписів Картахенського

протоколу про запобігання біо-

ПРОБЛЕМИ ЗАКОННОСТІ

186 2011/117

технологічних ризиків. Протокол

покликаний гарантувати адек-

ватний рівень захисту при пере-

дачі, обігу та використанні ГМО,

які можуть негативно впливати

на навколишнє середовище та

здоров'я людини, з акцентом на

транскордонному переміщенні

ГМО між країнами ЄС.

Відслідкованність і марку-

вання ГМО. Можливість контр-

олю ГМО на всіх стадіях мар-

кетингу і по всьому ланцюгу

виробництва і розподілу полягає

в тому, що біотехнологія перед-

бачає внесення гена-програми,

гена-каталізатора і гена-інди-

катора модифікації. Здійснен-

ню заходів за Регламентом

1830/2003 про відслідкован-

ність і маркування сприяють

Регламент Комісії 65/2004 від

14 січня 2004 р., який закріпив

систему встановлення і розви-

тку унікальних ідентифікаторів

для ГМО [15; L 10.16.1.2004], і

Рекомендація Комісії 2004/787/

EC від 4 жовтня 2004 р. про тех-

нічне керівництво для здійснен-

ня вибірки й виявлення ГМО і

матеріалів, вироблених із ГМО

як продуктів або їх складових в

контексті Регламенту 1830/2003

[15; L 348,24.11.2004,p.18]. Євро-

пейський Cоюз гарантує відслід-

кованність і маркування ГМО по

всьому ланцюгу виробництва їжі

(food chain), забезпечує контр-

оль і перевірку інформації, наве-

деної на етикетках, моніторинг

впливу на навколишнє серед-

овище і вилучення ГМО, потен-

ційно небезпечних для здоров'я

людини або тварин.

Обов'язкове маркування

всіх геномодифікованих (ГМ)

продуктів, у тому числі призна-

чених для корму, має подвійну

мету: 1) інформувати споживача

про присутність у продукті за-

значеного ГМО; 2) підтримувати

«мережу безпеки», засновану

на відслідкованності цих продук-

тів на всіх стадіях виробництва

та розміщення на ринку. Євро-

пейське законодавство погоди-

ло ці два аспекти Регламентом

1829/2003 про відслідкованність

і маркування, яким також вста-

новлюється єдиний порядок

дозволу. Крім того, Регламент

1830/2003 розширює поняття ГМ

продуктів, охоплюючи всі типи

продовольства, що містить або

вироблене з ГМО, включаючи

білки, добавки та приправи для

споживання людиною, до того

підвідомчі окремому законодав-

ству, так само як і ГМ корми для

тварин. Раніше регламентація

маркування відповідно до зако-

ну 1997 р. не мала всеосяжного

характеру і стосувалася тільки

продуктів, що містять ГМ зерно

та сою.

Відповідно до Регламенту

1830/2003, оператори, які по-

ставляють на ринок розфасова-

ний продукт, що складається з

або містить ГМО, повинні друку-

Питання міжнародного права

2011/117 187

вати на етикетці даного продукту

таке: «Цей продукт містять гене-

тично модифіковані організми»,

або «Продукт вироблений із ГМ

(назва організму)». Якщо вико-

ристання етикетки неможливо,

оператор повинен гарантувати,

що цю інформацію передано з

продуктом, наприклад, за допо-

могою супровідних документів.

Як вже згадувалося, для

забезпечення контролю за

відслідкованністю та марку-

ванням законодавство ЄС за-

провадило Підсумковий фор-

мат повідомлення (Summary

notifi cation format). Рішенням

Ради 2002/812/EC від 3 жовтня

2002 р. відповідно до Дирек-

тиви 2001/18/EC встановлено

підсумковий інформаційний

формат про розміщення на рин-

ку генетично модифікованих

організмів або продуктів [15;

L 280,18.10.2002]. А Рішенням

Ради 2002/813/EC від 3 жовтня

2002 р. встановлено підсумко-

вий інформаційний формат пові-

домлення про навмисний випуск

ГМО в навколишнє середовище

в цілях інших, ніж розміщення на

ринку [15; L 280.18.10.2002].

Законодавство ЄС регла-

ментує також процедуру оцін-

ки і припинення випуску ГМО.

Держави-члени уповноважені

призупинити або обмежити тим-

часово маркетинг і використан-

ня на їхній території будь-якого

нового продукту чи компонента,

якщо вони вважають, що його

використання становить небез-

пеку для здоров'я. Вони повідо-

мляють про це Комісію ЄС, яка

робить кроки відповідно до про-

цедури дозволу на розміщення

продуктів на ринку. Діяльності

Єврокомісії в цій сфері допома-

гає Постійний комітет з продо-

вольчого циклу і здоров'я тварин

(Standing Committee on the Food

Chain and Animal Health).

Регламентом № 258/97 до-

зволено допуск деяких продуктів,

отриманих з ГМО, відповідно до

спрощеної процедури, якщо про-

дукт істотно еквівалентний іншо-

му, який був вже санкціонований.

Для практичного керівни-

цтва повсякденної діяльності,

пов’язаної з біотехнологією і

ГМО, створено і підтримуєть-

ся багатопланову комплексну

інформаційну базу, основними

компонентами якої стали веб

сайти Єврокомісії з біотехноло-

гії [21] і забезпечення безпеки

продовольства [17], Спеціалі-

зовані регістри Генерального

директорату охорони здоров'я

та захисту споживачів (напри-

клад, «DG Sanco Register to

food and feed») [27], оперативні

зведення з використання ГМО

[18], консультативне бюро Єв-

ропейського відомства з без-

пеки продовольства (European

Food Safety Authority –

EFSA), методична база

даних про ГМО [16].

ПРОБЛЕМИ ЗАКОННОСТІ

188 2011/117

На основі Регламенту

№ 1829/2003 та Рішення Комісії

2005/463/EC від 21 червня 2005

р. діє мережева координаційна

група для обміну інформацією

про співіснування генетично мо-

дифікованих, звичайних та ор-

ганічних зернових культур. Ре-

гулярно оновлюється Загальний

каталог Єврокомісії з сільсько-

господарських видів рослин [15;

C 334 A/01,30.12.2005]. Випад-

кове змішування натуральних

культур унаслідок контакту з мо-

дифікованими, може спричини-

ти економічні втрати для ферме-

рів, які займаються звичайним

або органічним сільським госпо-

дарством. У силу цього Комісія

[15; L 189,29.08.2003] і кожна

держава-член [24;(2006)104fi nal]

законодавчо забезпечують роз-

дільне співіснування ГM і не ГM

зернових культур.

Дозвіл нових продуктів і

нових харчових компонентів

в Європейському Союзі пого-

джено Регламентом Європар-

ламенту і Ради № 258/97 [15;

L 43,14.2.1997,p.1-6]. Перш

ніж вони будуть допущені на

ринок, пропонується довести

безпеку цих продуктів за до-

помогою спеціального тес-

тування, яке здійснюється

Європейським відомством з

безпеки харчових продуктів.

Приклади цих нових компо-

нентів включають phytosterols /

phytostanols.

На цій правовій базі розвива-

ється політика ЄС з біотехнології.

Дозволені ГМО, включаючи їжу

для людей і корми для тварин,

перераховані законодавством,

де узгоджено процедури їх до-

зволу, маркування і відстеження

за допомогою індивідуальних ко-

дів для кожного ГМО. Починаючи

з 2003 р. все продовольство, що

є ГМО, містить їх або отримано

з них, включаючи корми для тва-

рин, повинно бути марковано для

інформування споживачів. Єди-

ним органом, відповідальним за

схвалення ГМО і розміщення їх

на ринку, є EFSA (Європейське

відомство з безпеки продуктів).

Отримують схвалення ті ГМО,

що пройшли систему тестів, які

доводять, що вони не шкідливі

для людини, тварин і навколиш-

нього середовища.

На відміну від США, де ГМ

продукти вже складають біль-

шість, ставлення до ГМО у кра-

їнах ЄС є вкрай негативним.

Наприклад, бурхливий протест

у Німеччині викликав той факт,

що концерн BASF у 2010 р.

після 14-річної процедури пе-

ревірки отримав дозвіл EFSA і

Міністерства сільського госпо-

дарства ФРН висадити на 20

га виділеної землі ГМ картоплю

для виробництва паперу і буді-

вельних матеріалів. Німецька

громадськість і «Грінпіс» під-

озрюють BASF у стратегічно-

му виведені на світовий ринок

Питання міжнародного права

2011/117 189

ГМ продуктів та впровадженні

їх у Німеччині. Висадження під

захистом поліції ГМ картоплі,

призвело до втрати довіри на-

селення не тільки до концерну

BASF, але й до політиків, які

допустили не узгоджені з гро-

мадськістю дії [9]. Побоювання

населення зумовлено тим, що

ГМО не тільки викликають алер-

гію, рак і низку ще не вивчених

хвороб, а й руйнують екологічні

системи. Наприклад, генетична

модифікація картоплі для стій-

кості до колорадським жукам

веде до того, що від контакту

мруть не тільки шкідники, а й

безліч корисних комах. За ними

гинуть птахи, які покуштували

їх. Починають рватися біологіч-

ні ланцюги, які природа створю-

вала впродовж мільярдів років.

Піддослідні миші, яких годували

такою їжею, вироджуються. На-

ївно думати, що ця ланцюгова

реакція ні дійде до людей [20].

Україна це поки що не пе-

ренаселена Африка. На нашу

думку, треба не хитрувати з

природою, а при наших грунто-

во-кліматичних багатства ство-

рювати правові умови для ста-

лого виробництва органічного

продовольства. Суттєвою базою

для цього стане максимальна

адаптація екологічного законо-

давства України до норм Євро-

пейського Союзу, з яким ми до

того ж плануємо створити зону

вільної торгівлі.

Ми не випадково акценту-

ємо увагу на економічній скла-

довій у зв'язку з переговорами,

що відбуваються між Києвом і

Брюсселем. Стратегія інтеграції

України до ЄС була закріпле-

на ще 1998 р. [22], і на її основі

Верховна Рада затвердила кон-

цепцію Загальнодержавної про-

грами адаптації законодавства

України до законодавства ЄС

[11]. Але реально проблемою

ГМО українська влада перейма-

лася лише тоді, коли приймався

акт про регулювання виробни-

цтва і розповсюдження ГМ про-

дуктів, що стало однією з вимог

для вступу України до СОТ. При

цьому американська сторона

СОТ, будучи найбільшим екс-

портером саме таких продуктів,

виступила категорично проти

маркування, не бажаючи втра-

чати ринки збуту. У 2007 р. Вер-

ховна Рада України прийняла

Закон «Про державну систему

біобезпеки при створенні, ви-

пробуванні, транспортуванні

та використанні ГМО» [2]. Май-

же одночасно Кабінет Міністрів

України видав постанову про

обов'язкове маркування продук-

тів харчування із вмістом ГМО,

яка мала набрати чинності з

1 листопада 2007 р., але була

відкладена через сильне лоббі-

ювання виробників та імпорте-

рів м'ясопродуктів в українсько-

му парламенті. Проте вітчизняні

фахівці заявили, що після вжи-

ПРОБЛЕМИ ЗАКОННОСТІ

190 2011/117

вання таких продуктів відбува-

ється зміна антигенного складу

тканин організму, внаслідок чого

імунна система буде знищувати

власний організм [14]. І тільки

13 травня 2009 р. Кабмін при-

йняв постанову № 468 «Про ети-

кетування продукції, яка містить

або вироблена з використанням

ГМО» [23], а Верховна Рада –

Закон України № 1778 від

17 грудня 2009 р. «Про внесен-

ня змін до Закону України «Про

безпечність та якість харчових

продуктів «щодо інформування

громадян про наявність у харчо-

вих продуктах ГМО» [19], згідно

з якими вся харчова продукція

підлягає в Україні обов'язковому

маркуванню про наявність чи

відсутність ГМО.

Таким чином, крига рушила,

і під впливом економічних сти-

мулів європейської інтеграції

в Україні стала впроваджува-

тися діюча в ЄС система гори-

зонтального дослідження ГМО,

відповідно до якої, зокрема, на

вміст ГМО обов'язково переві-

ряється не тільки кінцевий про-

дукт, а й сировина, з якої його

виготовили.

Екологічне законодавство

має комплексний характер і

виявляється в низці галузей.

Наприклад, згідно із Законом

України «Про захист прав спо-

живачів» компанії, які порушили

вимогу про маркування продук-

ції з ГМО, можуть бути оштра-

фовані на 30 % виручки від ре-

алізації партії товару, відносно

якого ними подавалася недосто-

вірна інформація» [3]. Теоретич-

но добитися штрафу для таких

постачальників можуть і звичай-

ні споживачі, якщо їм вдасться

довести, що у продукції, марко-

ваної «без ГМО», вони насправ-

ді містилися. Але на практиці

зробити це досить складно.

У Європі на дослідження

щодо впливу ГМО на людину і

навколишнє середовище знадо-

билися мільярди доларів і кілька

десятиліть. В Україні етикетки

«без ГМО», причому скрізь – на

воді, на солі, – це скоріше пре-

зентація суспільної психології, а

не забезпечення безпеки продо-

вольства. Хоча у нас не зареє-

стровано жодного сорту рослин

зі зміненим геномом, насіння

ввозять контрабандою, зростає

кількість посівних площ для ви-

рощування ГМ культур, пилок

ГМ рослин запилює «нормаль-

ні» поля. «Чужі» завойовують

світ. Дієвої системи контролю

за цим наразі немає. Як немає

ні правової, ні матеріальної бази

для розвитку біотехнології та до-

слідження трансгенних організ-

мів. У правовому вакуумі укра-

їнські вчені, наприклад, увели в

програму моркви ген інтерферо-

ну – білка людини, який захищає

її від вірусних захворювань. Ви-

ведено моркву з високим рівнем

альфа-інтерферону, яку можна

Питання міжнародного права

2011/117 191

використовувати, принаймні,

для профілактики вірусних за-

хворювань у тварин, і за вартіс-

тю моркви, а не медичного пре-

парату [13].

Нетерпляче людство сило-

міць «вилучає милість у приро-

ди». Щоб пшениця була стійкою

до посухи, в неї ввели ген скор-

піона. Японці «розбавили» гени

свиней шпинатом. ГМ помідори

(з генами медуз і морських риб)

знімають недозрілими, вони

можуть місяцями зберігатися в

холодильнику, а потім за лічені

години дозрівають у теплі і по-

трапляють на прилавки. Сьо-

годні у світі вирощують 8 сор-

тів модифікованих помідорів, 5

сортів рису, 3 – пшениці, 24 –

картоплі, 32 – кукурудзи. ГМ

соя і кукурудза майже витісни-

ли «нормальні» й валом йдуть

у їжу людині та на корм твари-

нам. А тепер найстрашніше. У

2008 р. на екологічному форумі

«Terra Madre» («Мати-Земля»),

присвяченому пропаганді нату-

ральних продуктів та органічно-

го землеробства, канадські фа-

хівці повідомили про програмні

експерименти з хом'яками, яких

годували ГМ кормами. У першо-

му поколінні у них різко скоро-

тилась народжуваність і впала

кількість дитинчат, що вижили.

Біля зубів піддослідних хом'яків

другого покоління виріс смух! У

третьому поколінні єдина сам-

ка, що завагітніла померла при

пологах, а дитинчата загину-

ли. Крім прямого впливу ГМО,

не виключається вплив і таких

факторів, як залишкова кількість

пестицидів, до яких стійкою є ГМ

соя, поява в рослині нових білків

або токсинів в результаті генних

трансформацій.

В Україні ці дані були пред-

ставлені на міжнародній кон-

ференції «Використання ГМО

в Україну: ризики і загрози», де

були наведені результати ще

одного експерименту: лабора-

торних щурів годували соєвим

борошном, яке відповідно до до-

кументів є абсолютно чистим і

йде, наприклад, на виготовлен-

ня сосисок і ковбас, якими хар-

чуються мешканці Україні. На-

явність у цих продуктах ГМО

встановили тільки лабораторні

перевірки. У другому поколінні

смертність щурів досягла 60 %,

третього покоління не було вза-

галі. Ці дані піддалися жорсткій

критиці, головним чином – з боку

компанії, що розповсюджує ГМ

рослини. Незважаючи на на-

тиск лобістів СОТ, Всеукраїнська

екологічна ліга проголосила в

Україні курс на повну заборону

використання ГМ продуктів хар-

чування та вирощування на те-

риторії нашої країни ГМ рослин:

«Українському народу не потріб-

ні продукти, що містять ГМО».

Поки нешкідливість ГМО не до-

ведена, ризик для людей занад-

то великий, і серед наслідків мо-

ПРОБЛЕМИ ЗАКОННОСТІ

192 2011/117

жуть бути «генетичні каліцтва,

онкологічні захворювання, без-

пліддя, алергія і токсикози» [10].

У зв'язку з ГМО назріває й

соціальна проблема. Якість про-

довольства вже давно не від-

повідає написам на упаковці.

Якщо люди почнуть вимагати

нормальних продуктів, останні

будуть дорожче і при нинішніх

доходах недоступні більшос-

ті. Тоді люди зрозуміють, що їм

платять стільки, що навіть по-

їсти нормальної їжі вони на ці

гроші не можуть. Почнуть ви-

магати підвищення доходів, що

суперечить інтересам олігархіч-

ної влади. Тому цю проблему

будуть замовчувати, посилатися

на брак коштів на розвиток ла-

бораторій і т. ін. Урешті-решт,

сьогодні кожен перевіряє сам

те, що споживає, або як худоба

у стійлі дозволяє набивати собі

живіт, не цікавлячись можливи-

ми проблемами зі здоров'ям.

Що стосується компонентів

продовольства, то перше ново-

введення генної інженерії було

впроваджено у виробництво

сиру. Раніше сир отримували

з обов'язковим використанням

сичуга – шлункового фермен-

ту новонароджених телят. Си-

чуг клонували у генні організми

бактерій, і тепер багато сортів

сирів виробляють за допомо-

гою ГМ ферментів. Тому існують

два варіанти: або вбивати телят,

або вирощувати мікроорганіз-

ми, в яких працює цей генний

інстіллят, необхідний для ви-

робництва сиру. Це був перший

продукт у харчовому ланцюжку

для того, щоб задовольнити всі

зростаючі потреби населення в

сирі. Як показують дослідження

Держспоживстандарту, жоден

український споживач не може

бути застрахований від при-

дбання продукції, що містить

ГМО [6]. При цьому серйозне

покарання за ці порушення за-

конодавством не передбачено.

Міністерство аграрної полі-

тики України поступово впрова-

джує правила, за якими повинні

перевірятися на вміст ГМО ім-

портовані товари, перш за все

насіння та корми для худоби [1].

Вони значно обмежать доступ

ГМ продуктів на український ри-

нок, оскільки передбачають не

тільки їх особливу реєстрацію та

апробацію в державних лабора-

торіях, але й отримання імпор-

тером спеціального дозволу на

ввезення. Якщо у них присутні

фрагменти ГМО і дана схема

модифікації не зареєстрована,

така продукція не буде допуска-

тися на територію Україну.

Хоча перевірка на присут-

ність ГМО митними органами на

кордоні може ускладнити вве-

зення товарів в Україну та сприя-

ти утворенню нових корупційних

схем, необхідність в ній існує. За

даними Держкомітету ветери-

нарної медицини у тваринниць-

Питання міжнародного права

2011/117 193

кої продукції, що поставляється

в Україну з Польщі, почастішали

випадки виявлення антибіотиків

і кишкової палички [7]. Однак за-

боронити ії ввезення у відомстві

поки не наважуються, побоюю-

чись різкого зростання цін. Ціна

імпортного сала у п’ять разів

нижча за українське – повідоми-

ла Державна митна служба Укра-

їни. Після введення заборони у

2006 р. ціни на м'ясо-ковбасну

продукцію підвищилися на 45 %.

Тому держкомітет обмежується

санкціями для декількох поль-

ських підприємств.

Ще один приклад небезпеч-

ного імпорту. У 2010 р. з Аргенти-

ни в Україну ввезли товар з ГМО

«соєвий лецитин марки Voroles

F-62» вартістю понад 500 тис.

грн – повідомляє прес-служба

Держмитниці [8]. Для належної

перевірки відомостей у поданих

для оформлення товару доку-

ментах митники здійснили відбір

проб і зразків товарів та відпра-

вили їх на експертизу. Результа-

ти показали наявність ГМО, не

включених до Державного реє-

стру ГМ джерел харчових про-

дуктів, а також харчових продук-

тів, косметичних та лікарських

засобів, що містять ГМО або

отримані з їх використанням. А

отже, за законодавством, таку

продукцію заборонено до вве-

зення в Україну, поки вона не

пройде державну реєстрацію та

не отримає відповідні дозволи.

За даним фактом митники скла-

ли протокол про порушення мит-

них правил за ознаками ст. 352

Митного кодексу України, а товар

вилучили до рішення суду. Таким

чином, норми екологічного права

України, адаптовані до стандар-

тів ЄС почали працювати.

Правове регулювання безпечного використання генетично змінених організмів

  Науково-технічний прогрес, покликаний задовольняти постійно зростаючі потреби людства в продуктах харчування, лікарських препаратах, новітніх технологіях тощо. Традиційні технології вже неспроможні повною мірою забезпечувати існуючі потреби, і тому на заміну їм приходять нові, в основу яких покладені найсучасніші досягнення науки і техніки. Серед них - застосування у сільськогосподарській, медичній, науково-практичній та інших сферах людської діяльності живих змінених організмів, отриманих за допомогою методів сучасної біотехнології. Так, використання живих генетично змінених організмів (ЖГЗО) дозволяє вирішити низку найгостріших проблем у сільському господарстві, а саме, значно підвищити врожайність культурних рослин, покращити харчові якості рослинних продуктів, зменшити екологічне навантаження на довкілля за рахунок значного зниження використання гербіцидів, пестицидів та інших агрохімікатів. Починаючи з 70-х років минулого сторіччя за допомогою методів рекомбінації ДНК був також створений ряд нових більш продуктивних мікроорганізмів - продуцентів різноманітних біотехнологічних сполук (антибіотиків, ферментів, вітамінів, мікробних пестицидів), нових порід свійських тварин та інші.

  У процесі інтенсивного розвитку ринку трансгенних або генетично змінених організмів поступово змінилося ставлення до їх споживання - від сприйняття як організмів, що створюють загрозу не більшу, ніж будь-які інші організми, - до настороженості щодо безпеки генетично модифікованих організмів. Досить поширеною є думка, що діяльність, яка пов'язана з вивільненням живих змінених організмів у довкілля, може призвести до негативних наслідків і створювати потенційну небезпеку існуючому біологічному різноманіттю внаслідок самосійного розповсюдження живих змінених організмів; неконтрольованого утворення нових генетичних конструкцій шляхом вертикального та горизонтального переносу їх генів до інших організмів, які не відносяться до категорії живих змінених організмів та інше.

  Зазначена трансформація у ставленні до генетично змінених організмів є невипадковою. Адже на сьогодні є відносно незначний досвід роботи з такими організмами, невеликий й обсяг ознак, що використовується при оцінці ЖГЗО, а наукові знання ще не дозволяють повною мірою об'єктивно оцінити наслідки застосування ЖГЗО, їх вплив на здоров'я людини та довкілля. За такими обставинами на міжнародному рівні й у багатьох країнах світу почали запроваджуватися організаційні та правові заходи щодо забезпечення біобезпеки генетично змінених організмів і продуктів, отриманих на їх основі. Так, на важливості забезпечення екологічної безпеки при використанні біотехнологій акцентувалася увага у Порядку денному на XXI сторіччя, прийнятому на Конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 3-14 червня 1992 р.). Закони й інші нормативно-правові акти з питань біобезпеки живих генетично змінених організмів прийняті у США, Канаді, Німеччині, Нідерландах, Норвегії, Австрії, Росії, Естонії, Угорщині, Чехії, ПАР та у багатьох інших країнах. На початку 90-х років минулого століття було прийнято ряд директив ЄС щодо використання ЖГЗО, які заклали підвалини "Міжнародних керівних принципів безпеки в галузі біотехнології", що прийняті на Глобальній консультації експертів, призначених урядами держав, у грудні 1995 року. Ці принципи торкаються охорони здоров'я людини й екологічної безпеки при використанні біотехнологій - від наукових розробок до збуту біотехнологічної продукції, які містять організми з новими властивостями, рекомендацій щодо проведення науково обґрунтованої оцінки ризиків.

  В Україні з урахуванням міжнародного досвіду також; здійснюються заходи щодо забезпечення правого регулювання вирішення відповідних питань. Зокрема, важливим кроком у забезпеченні використання міжнародного досвіду в даній сфері було зроблено 12 вересня 2002 року, коли було прийнято Закон України "Про приєднання України до Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття".

  Картахенський протокол по біобезпеці ( прийнятий 29 січня 2002 року на нараді Конференції Сторін Конвенції про біологічне різноманіття в м. Монреалі) спрямований на забезпечення належного рівня захисту в галузі безпечної передачі, обробки та використання ЖГЗО, які є результатом сучасної біотехнології, та можуть негативно вплинути на збереження та стале використання біологічного різноманіття, з урахуванням ризику для здоров'я людини. У Протоколі особливу увагу приділено транскордонному переміщенню таких організмів. Цей документ не розповсюджується на транскордонне переміщення ЖГЗО у вигляді фармацевтичних препаратів для людини, питання щодо яких регулюються іншими відповідними міжнародними угодами або організаціями.

  Цей документ передбачає обов'язкове проведення оцінки ризику перед застосуванням генетично змінених організмів у нових умовах (країнах) та процедуру попередньо обґрунтованої згоди сторін (держав), які здійснюють обмін, використання та застосування будь-яких живих генетично змінених організмів.

  Протокол вимагає від кожної Сторони заходів щодо обробки, пакування й позначення ЖГЗО при їх транскордонному переміщенні.

  Картахенський протокол по біобезпеці зобов'язує кожну Сторону приймати відповідні внутрішні заходи щодо порушень національного законодавства й вимог Протоколу під час переміщення ЖГЗО, а у відповідних випадках - покарання за такі порушення.

  Слід зазначити, що Картахенський протокол про біобезпеку - це перший міжнародний документ із питань врегулювання безпечного використання живих змінених організмів для здоров'я людини та довкілля. Приєднання до зазначеного Протоколу дає Україні змогу застосовувати у її відносинах з іншими державами норми цього документа, які погоджені майже усіма державами-членами ООН, у тому числі Європейським Союзом, Канадою, Японією, державами Центральної та Східної Європи, а також керуючись положеннями Картахенського протоколу вдосконалювати своє власне законодавство з питань біобезпеки.

  На сьогодні таке законодавство в Україні лише починає формуватися. Його аналіз свідчить, що значна група законодавчих актів лише опосередковано регулює питання біобезпеки через загальні правові вимоги щодо охорони здоров'я людини, довкілля від впливу небезпечних факторів фізичної, хімічної та біологічної природи (передбачається облік цих факторів, визначення критеріїв їх впливу на здоров'я людини, здійснення контролю за їх впливом тощо). До цих актів відносяться Основи законодавства про охорону здоров'я, Закон України "Про лікарські засоби", Закон України "Про якість та безпеку харчових продуктів", Закон України "Про пестициди та агрохімікати", Закон України "Про екологічну експертизу" та деякі інші. Наприклад, Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя" (стаття 9) передбачається гігієнічна регламентація будь-яких небезпечних факторів біологічного характеру, визначення центрального органу виконавчої влади, відповідального за проведення робот із гігієнічної регламентації небезпечних факторів, ведення Державного реєстру небезпечних факторів (у ньому мають наводитися назви небезпечних хімічних речовин і біологічних чинників, дані про їх призначення, властивості, методи індикації, біологічну дію, ступінь небезпеки для здоров'я людини, характер поведінки у навколишньому середовищі, виробництво, гігієнічні регламенти застосування тощо), встановлюється вимога щодо використання в народному господарстві та побуті будь-якого небезпечного фактора хімічної та біологічної природи лише за наявності сертифіката тощо.

  Більш предметно питання біобезпеки вирішуються статтею 53 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". За цією статтею підприємства, установи й організації зобов'язані забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження й захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин і предметів біотехнології, розробляти й здійснювати заходи щодо запобігання та ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини. Створення нових штамів мікроорганізмів і біологічно активних речовин має здійснюватися тільки на підставі дозволів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів при наявності оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище та здоров'я людей. При створенні зазначених організмів і речовин повинні розроблятися нормативи гранично допустимих концентрацій, методи визначення цих організмів і речовин у навколишньому природному середовищі та продуктах харчування. Виробництво і використання нових штамів мікроорганізмів та інших біологічно активних речовин може здійснюватися тільки після проведення комплексних досліджень їх впливу на здоров'я людей і навколишнє природне середовище за дозволом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

  Відносно детально регламентуються питання біобезпеки живих змінених організмів Постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року № 1394 "Про затвердження Тимчасового порядку ввезення, державного випробування, реєстрації та використання трансгенних сортів рослин в Україні". Цей Тимчасовий порядок установлює механізми ввезення, державного випробування, реєстрації та використання в Україні генетично модифікованих (трансгенних) сортів рослин, що відповідають вимогам біобезпеки. До ввезення, державного випробування, реєстрації та використання в Україні допускаються лише трансгенні сорти рослин, визнані біологічно безпечними, офіційно зареєстровані та допущені до використання в будь-якій країні, яка є членом Міжнародного союзу по охороні нових сортів рослин. Увезення в Україну трансгенних сортів рослин здійснюється за дозволом Мінагропрому. Підставою для отримання дозволу на ввезення трансгенних сортів рослин є позитивний висновок Міжвідомчої комісії з питань біобезпеки, яка створюється при Міннауки, про біобезпеку генетичної конструкції, включеної до геному цих сортів. Важливо зазначити, що Тимчасовий порядок не поширюється на сферу наукових досліджень і використання продукції, виробленої із сировини трансгенних сортів рослин.

  У перспективі доцільно було б розробити та прийняти спеціальний закон, який усебічно, комплексно врегулює відносини у сфері забезпечення біобезпеки живих змінених організмів і продуктів, отриманих на їх основі.

5 Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів

  Питання для самоконтролю

Цей Закон регулює відносини між органами виконавчої влади, операторами ринку харчових продуктів та споживачами харчових продуктів і визначає порядок забезпечення безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, що виробляються, перебувають в обігу, ввозяться (пересилаються) на митну територію України та/або вивозяться (пересилаються) з неї.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Терміни та їх визначення

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) агропродовольчий ринок - суб'єкт господарювання, що створює належні умови для реалізації (оптової реалізації) сільськогосподарської продукції, в тому числі харчових продуктів, на спеціально оснащених та відведених місцях відповідно до закону;

2) акредитована лабораторія - лабораторія будь-якої форми власності, що акредитована Національним органом України з акредитації та/або іноземним органом з акредитації, який є повним членом ILAC - Міжнародної організації із співробітництва в галузі акредитації лабораторій, відповідно до стандартів ISO/IEC 17025, ДСТУ ISO 17025 або інших стандартів, якими їх замінено;

3) аналіз ризику - процес, що складається з трьох взаємопов'язаних компонентів: оцінка ризику, управління ризиком та повідомлення про ризик;

4) арбітражне дослідження - лабораторні дослідження (випробування), що проводяться на вимогу особи, яка оскаржує результати попереднього лабораторного дослідження (випробування);

5) ароматизатори - продукти, за винятком тих, що мають виключно солодкий, кислий чи солоний смак, які не вживаються окремо та додаються до харчових продуктів з метою надання їм аромату та/або смаку, або модифікації аромату та/або смаку і можуть містити харчові продукти та/або ароматизатори, та/або харчові добавки. До ароматизаторів належать ароматичні речовини, ароматичні препарати, термічно оброблені ароматизатори, ароматизатори коптильні, попередники аромату, а також інші ароматизатори та їх суміші, що не підпадають під зазначені категорії;

6) аудит - систематичне та незалежне вивчення певної дії з метою визначення того, чи відповідає така діяльність та пов'язані з нею результати запланованим заходам і чи запроваджені такі заходи результативно та у спосіб, який дозволяє досягти поставленої мети;

7) безпечний харчовий продукт - харчовий продукт, який не справляє шкідливого впливу на здоров'я людини та є придатним для споживання;

8) валідація - перевірка і представлення об'єктивних доказів того, що план виконання дій будь-якого виду, у тому числі визначений законодавчим актом, стандартом, методикою проведення досліджень (випробувань), дає змогу з високою вірогідністю досягти поставленої мети;

9) вилучення харчового продукту - заходи, спрямовані на запобігання розповсюдженню, демонстрації чи пропонуванню небезпечного харчового продукту споживачам;

10) виробництво - діяльність, пов'язана з виробництвом об'єктів санітарних заходів, у тому числі всі стадії технологічного процесу, а саме первинне виробництво, підготовка, змішування та пов'язані з цим процедури, обробка, наповнення, пакування, переробка, відновлення та інші зміни стану об'єкта;

11) відкликання харчового продукту - заходи, спрямовані на повернення небезпечного харчового продукту, який продано або передано споживачу, або який є доступним споживачу;

12) відповідні міжнародні організації - Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Комісія з Кодексу Аліментаріус, Міжнародне епізоотичне бюро (МЕБ) та інші міжнародні організації, якими розробляються рекомендації, інструкції, стандарти, інші документи, що стосуються захисту здоров'я та життя людей від ризиків, пов'язаних із вживанням харчових продуктів, а також інших окремих показників якості харчових продуктів;

13) вода морська чиста - природна, штучна або очищена морська вода, яка не містить забруднюючих мікроорганізмів або токсичного морського планктону в кількостях, здатних прямо або опосередковано вплинути на придатність харчових продуктів;

14) вода питна - харчовий продукт, придатний для споживання людиною;

15) вода чиста - вода морська чиста або вода прісна, яка відповідає показникам безпечності води морської чистої;

16) гігієнічні вимоги - заходи та умови, що необхідні для управління небезпечними факторами і забезпечення придатності харчових продуктів для споживання людиною з урахуванням їх використання згідно з призначенням;

17) державний інспектор - посадова особа компетентного органу;

18) державний контроль - діяльність (нагляд, інспектування, схвалення, аудит, моніторинг, огляд, відбір зразків та їх дослідження (випробування) та інші подібні за своїм змістом дії), що провадиться з метою проведення перевірки відповідності законодавству про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів;

19) державний моніторинг - здійснення послідовності спостережень та/або вимірювань відповідно до щорічного плану з метою отримання загального уявлення про стан справ щодо виконання законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів.

Одним з основних завдань державного моніторингу є збір даних про загальнонаціональний стан справ щодо вмісту забруднюючих речовин, залишків пестицидів та ветеринарних препаратів в об'єктах санітарних заходів для прийняття на їх основі рішень та вжиття заходів з метою підвищення рівня захисту здоров'я споживачів. Державний моніторинг може мати на меті перевірку виконання вимог законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів операторами ринку;

20) дієтична добавка - харчовий продукт, що споживається у невеликих визначених кількостях додатково до звичайного харчового раціону, який є концентрованим джерелом поживних речовин, у тому числі білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин (цей перелік не є виключним), і виготовлений у вигляді таблеток, капсул, драже, порошків, рідин або інших формах;

21) допоміжний матеріал для переробки - будь-який матеріал, за винятком матеріалів, з яких виготовлено обладнання та інвентар, які не споживаються у їжу самі по собі, а використовуються під час виробництва або переробки харчового продукту або його складових для досягнення певної виробничої мети, результатом чого є присутність залишків або формування похідних речовин у кінцевому харчовому продукті;

22) експлуатаційний дозвіл - документ дозвільного характеру, який видається компетентним органом операторові ринку харчових продуктів на підставі результатів перевірки відповідності його потужностей вимогам санітарних заходів та дає змогу оператору ринку провадити господарську діяльність з виробництва та/або зберігання харчових продуктів тваринного походження;

23) етикетка - бирка, напис, ярлик, що містить малюнки чи написи, написані, надруковані, нанесені за допомогою трафарету, витиснені або вдавлені та прикріплені до одиниці упаковки з харчовими продуктами;

24) забруднення - наявність або поява небезпечного фактора в харчовому продукті;

25) забруднююча речовина - будь-яка біологічна речовина, в тому числі організми, мікроорганізми та їх частини, або хімічна речовина, стороння домішка чи інша речовина, що ненавмисно потрапила до харчового продукту і становить загрозу безпечності харчового продукту;

26) заінтересований торговий партнер - держава та інший суб'єкт міжнародного права, що є учасником багатосторонніх та/або двосторонніх угод, учасником яких є також Україна, які регулюють застосування санітарних заходів, а також член відповідних міжнародних організацій, до яких входить Україна;

27) заклад громадського харчування - ресторан, бар, кафе, їдальня, закусочна, піцерія, кулінарія, кіоск чи інший заклад, що забезпечує харчуванням невизначену кількість фізичних осіб. Віднесення до закладів громадського харчування не залежить від територіальних ознак (місця) провадження господарської діяльності з громадського харчування та ступеня доступності харчування будь-яким особам;

28) інгредієнт - будь-яка речовина, включаючи харчові добавки, ароматизатори та ензими, складові інгредієнта, що використовується під час виробництва або підготовки харчового продукту і залишається в готовому продукті навіть у зміненій формі. Залишки ветеринарних препаратів та пестицидів не вважаються інгредієнтом;

29) інформація про харчовий продукт - інформація щодо властивостей харчового продукту, яка доводиться до споживача шляхом маркування, додавання до нього супровідного матеріалу, засобами електронної передачі даних або в будь-який інший спосіб, включаючи рекламу;

30) кінцевий споживач - споживач, який використовує харчовий продукт виключно для власного споживання;

31) компетентний орган - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів;

32) компонент - сукупність інгредієнта (інгредієнтів) та речовини (речовин);

33) корегувальні дії - дії, які визначаються оператором ринку та застосовуються для усунення причини виявлених невідповідностей установленим вимогам;

34) корекція - дії, направлені на усунення виявленої невідповідності. До корекції, зокрема, належать дії з поводження з небезпечними харчовими продуктами, метою яких є недопущення споживання цих продуктів;

35) максимальна межа залишків (максимально допустимий рівень залишків) - максимально допустимий вміст у харчових продуктах певної речовини, включаючи пестициди, ветеринарні препарати, кормові добавки, залишки допоміжного матеріалу для переробки та іншу хімічну чи біологічну речовину, яка свідомо застосовується та/або вимагається технологією вирощування, зберігання, транспортування, виробництва харчових продуктів і їх залишки, включаючи похідні такої речовини, такі як продукти конверсії, обміну речовин, реакції, що мають токсикологічне значення і є небезпечними для організму людини у разі перевищення їх максимально допустимого вмісту в харчових продуктах, що споживаються людьми;

36) максимально допустимий рівень - максимальний допустимий вміст (концентрація) забруднюючої речовини у харчовому продукті, який є допустимим для такого продукту;

37) малі потужності - потужності, які постачають харчові продукти кінцевому споживачу, мають не більше ніж десять осіб робочого персоналу, займають площу не більше ніж 400 кв.м, або потужності, які не постачають харчові продукти кінцевому споживачу та мають не більше ніж п'ять осіб робочого персоналу;

38) маркування - слова, описи, знаки для товарів і послуг, назва торгової марки, зображення чи символи, що стосуються харчових продуктів і розміщені на будь-якій упаковці, етикетці (стікері), споживчій тарі, контретикетці, кольєретці, ярлику, пробці, листку-вкладиші, документі, повідомленні, інших елементах упаковки, що супроводжують чи належать до таких харчових продуктів;

39) методичні настанови - настанови щодо виконання загальних гігієнічних вимог, а також інших вимог, що визначені законодавством про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів, розроблені об'єднаннями операторів ринку та затверджені відповідним органом державної влади;

40) міжнародний сертифікат - документ, форма і зміст якого відповідають рекомендаціям відповідних міжнародних організацій, видається компетентним органом країни походження і засвідчує здоров'я тварин та/або придатність харчового продукту для споживання;

41) міжнародні стандарти, інструкції та рекомендації - стандарти, інструкції, рекомендації та документи іншого типу, що розроблені та затверджені відповідними міжнародними організаціями;

42) належний рівень захисту здоров'я людей - рівень захисту, що вважається достатнім під час здійснення санітарних заходів для захисту здоров'я та життя людей від шкідливого впливу, щодо якого розробляються такі санітарні заходи, зокрема прийнятний рівень ризику від настання шкідливого впливу;

43) небезпечний фактор у харчовому продукті - будь-який хімічний, фізичний, біологічний чинник харчового продукту або його стан, що може спричинити шкідливий вплив на здоров'я людини;

44) небезпечний харчовий продукт - харчовий продукт, що є шкідливим для здоров'я та/або непридатним для споживання.

Під час встановлення небезпечності харчового продукту враховуються:

звичайні умови використання харчового продукту споживачем, кожна стадія його виробництва, переробки та обігу;

інформація, надана споживачеві, зокрема про маркування включно з інформацією про дату кінцевого продажу, та інша загальнодоступна споживачеві інформація про уникнення негативних для здоров'я наслідків, пов'язаних з харчовим продуктом чи категорією харчових продуктів.

Під час встановлення шкідливості харчового продукту для здоров'я враховуються:

можливий короткостроковий чи довгостроковий вплив харчового продукту на здоров'я людини, яка його споживає, та на майбутні покоління;

можливий накопичувальний ефект токсичності;

особлива чутливість організму окремої категорії споживачів, якщо харчовий продукт призначений для цієї категорії споживачів;

45) неприйнятний міжнародний сертифікат - сертифікат, який має не менше однієї з таких ознак:

виданий не уповноваженою особою;

незатверджений або виданий з порушенням форми, встановленої компетентним органом країни походження;

оформлений нерозбірливо;

містить неповні або недостовірні відомості;

строк дії сертифіката закінчився;

має незасвідчені виправлення;

містить суперечливу інформацію;

складений мовою, яка не відповідає затвердженим в установленому порядку офіційним зразкам сертифікатів;

виданий на харчові продукти, ввезення та/або вивезення (пересилання) яких заборонено, або не відповідає іншим вимогам країни призначення харчового продукту;

46) неперероблений харчовий продукт - харчовий продукт, який не піддавався переробці, крім поділу на частини, розрізання, виділення кісток, рублення, ламання, зняття шкіри, чищення, тримінгу, зняття шкарлупи або іншої оболонки, охолодження, замороження та розмороження;

47) неправильно маркований харчовий продукт - харчовий продукт вважається неправильно маркованим, якщо маркування не відповідає вимогам статті 39 цього Закону;

48) непридатний харчовий продукт - харчовий продукт, який містить сторонні речовини та/або предмети, пошкоджений в інший спосіб та/або зіпсований у результаті механічних, та/або хімічних, та/або мікробних факторів.

Непридатний продукт, у разі споживання за призначенням за звичайних умов такого споживання, не має шкідливого впливу на здоров'я людини;

49) новітній харчовий продукт чи інгредієнт - харчовий продукт чи інгредієнт, який суттєво відрізняється від звичайних харчових продуктів або інгредієнтів, що присутні на ринку, який повинен бути оцінений з точки зору його впливу на здоров'я споживача;

50) об'єкти санітарних заходів - харчові продукти, тварини, призначені для споживання людиною, а також допоміжні матеріали для переробки та матеріали, що контактують з харчовими продуктами;

51) обіг - реалізація та/або зберігання харчових продуктів для цілей реалізації, включаючи пропонування до реалізації та/або іншої форми передачі, реалізації, розповсюдження або будь-яку іншу форму передачі незалежно від її здійснення на платній чи безоплатній основі. Дії, пов'язані з направленням на переробку (зміну призначеного використання), вилучення та/або відкликання, та/або утилізацію харчових продуктів, не вважаються обігом;

52) обладнання та інвентар - устаткування, машини, кухонні прилади, кухонна техніка, столові прилади, інструменти та інші засоби, поверхні яких безпосередньо контактують з харчовим продуктом під час його виробництва та обігу;

53) одиниця упаковки - будь-яка упаковка, включаючи обгортку, незалежно від матеріалу і форми, яка частково або повністю покриває харчовий продукт, для його постачання як окремої одиниці (контейнер може містити кілька упаковок). Одиницею упаковки не вважається одиниця (частина) продукту, ізольована від іншої частини пакувальним матеріалом з технологічною метою (запобігання злипанню, заморожуванню, перемішуванню частин продукції між собою), а також пакування, яке є елементом сервірування у закладах громадського харчування;

54) окремі показники якості харчового продукту - показники та/або властивості харчового продукту, що застосовуються для виконання одного або кількох завдань:

відокремлення традиційного харчового продукту від інших харчових продуктів;

встановлення вимог до продуктів для дитячого харчування, для харчових продуктів для спеціальних медичних цілей, а також для харчових продуктів, які є повною заміною звичайних харчових продуктів для контролю ваги;

інформування споживачів про властивості харчового продукту, в тому числі шляхом його маркування;

55) оператор ринку харчових продуктів (далі - оператор ринку) - суб'єкт господарювання, який провадить діяльність з метою або без мети отримання прибутку та в управлінні якого перебувають потужності, на яких здійснюється первинне виробництво, виробництво, реалізація та/або обіг харчових продуктів та/або інших об'єктів санітарних заходів (крім матеріалів, що контактують з харчовими продуктами), і який відповідає за виконання вимог цього Закону та законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів. До операторів ринку належать фізичні особи, якщо вони провадять діяльність з метою або без мети отримання прибутку та займаються виробництвом та/або обігом харчових продуктів або інших об'єктів санітарних заходів. Оператором ринку також вважається агропродовольчий ринок;

56) оцінка ризику - науково обґрунтований процес, який включає ідентифікацію небезпечного фактора, характеристику небезпечного фактора, оцінку його впливу, характеристику ризику;

57) пакування - поміщення одного або кількох первинно запакованих харчових продуктів в іншу упаковку (контейнер);

58) параметри безпечності - науково обґрунтовані та затверджені центральним органом виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я, параметри, включаючи максимальні межі залишків, максимальні рівні, допустимі добові дози, рівні включень, недотримання яких у харчових продуктах може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людини;

59) партія - будь-яка визначена оператором ринку кількість харчового продукту з однаковою назвою та властивостями, який вироблений за визначений цим оператором період часу за однакових умов виробництва на одній і тій самій потужності;

60) партія вантажна - вантаж, прийнятий до перевезення від одного відправника на адресу одного або декількох отримувачів по одній або декількох накладних;

61) перевірка відповідності на державному кордоні (перевірка відповідності) - форма державного контролю, яка полягає у візуальному інспектуванні, яка проводиться з метою перевірки, чи сертифікати та/або документи, які супроводжують вантаж, відповідають маркуванню та вмісту вантажу;

62) первинна продукція - продукція первинного виробництва, яка включає продукти рослинного походження, продукцію тваринництва, рибальства, мисливства;

63) первинне виробництво - виробництво та вирощування продукції, у тому числі збір врожаю, доїння, розведення тварин до моменту забою, полювання на тварин, рибальство та збір врожаю диких рослин;

64) первинне пакування - пакування харчових продуктів у будь-яку обгортку або упаковку (контейнер), що безпосередньо контактує з харчовим продуктом;

65) повідомлення про ризик - обмін інформацією і висновками протягом усього процесу аналізу ризику щодо небезпечних факторів і ризиків, факторів, пов'язаних з ризиком і усвідомленням ризику, між спеціалістами з оцінки ризику, особами, що здійснюють управління ризиком, споживачами, операторами ринку та іншими заінтересованими сторонами;

66) поживна цінність/харчова цінність - усі основні природні компоненти харчового продукту, включаючи вуглеводи, білки, жири, вітаміни, мінерали та солі;

67) позначка придатності - позначка, яка застосовується згідно з положеннями цього Закону для підтвердження придатності непереробленого харчового продукту тваринного походження для споживання людиною;

68) попередня документальна перевірка на державному кордоні (документальна перевірка) - форма державного контролю, яка полягає у здійсненні перевірки документів, які супроводжують вантаж та вимагаються згідно із законодавством про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів;

69) потужності - споруди або комплекс споруд, приміщення, будівлі, обладнання та інші засоби, включаючи транспортні засоби, а також територія, що використовуються у виробництві та/або обігу об'єктів санітарних заходів;

70) матеріали, що контактують з харчовими продуктами, - предмети та матеріали, які контактують з харчовими продуктами і таким чином можуть впливати на їх безпечність та інші характеристики продуктів;

71) прикордонний інспекційний пост - об'єкт, розташований у пункті пропуску через державний кордон, включаючи пункти на автомобільних шляхах, залізничних станціях, аеропортах, морських і річкових портах, де здійснюється державний контроль вантажів з товарами, що переміщуються через державний кордон;

72) програма-передумова - основні умови та види діяльності, які є необхідними для підтримання гігієнічних умов на всіх етапах ланцюга виготовлення харчових продуктів;

73) продукти рослинного походження - гриби, ягоди, овочі, фрукти та інші харчові продукти рослинного походження, призначені для споживання людиною;

74) простежуваність - можливість ідентифікувати оператора ринку, час, місце, предмет та інші умови поставки (продажу або передачі), достатні для встановлення походження харчових продуктів, тварин, призначених для виготовлення харчових продуктів, матеріалів, що контактують з харчовими продуктами, або речовин, що призначені для включення, або очікується, що вони будуть включені в харчові продукти, на всіх стадіях виробництва, переробки та обігу;

75) реалізація - передача, обмін, поставка за договором та відчуження іншим шляхом харчового продукту від однієї особи до іншої безвідносно від того, чи відбулася реалізація платно та/або в іншій формі;

76) референс-лабораторія - акредитована лабораторія, уповноважена компетентним органом згідно з вимогами цього Закону для проведення робіт, визначених цим Законом;

77) ризик - можливість виникнення шкідливого впливу на здоров'я людини та ступінь цього впливу, що походить з небезпечного (небезпечних) фактора (факторів) у харчовому продукті;

78) рівень включень - максимально допустима кількість (вміст) речовини або інгредієнта, яка може бути в харчовому продукті або додаватися до нього;

79) рухомі та/або тимчасові потужності - тимчасові споруди, рухомі транспортні засоби, призначені для торгівлі;

80) санітарний або фітосанітарний захід - будь-який захід, що проводиться з метою:

захисту життя або здоров'я тварин чи рослин від ризиків, що виникають внаслідок проникнення, укорінення чи поширення шкідливих організмів, хвороб, організмів, які є носіями хвороб, а також хвороботворних організмів;

захисту життя або здоров'я людей та/або тварин від ризиків, що виникають від добавок, забруднюючих речовин, токсинів або хвороботворних організмів, які містяться у харчових продуктах або кормах;

захисту життя або здоров'я людини від ризиків, що виникають внаслідок хвороб, які переносяться тваринами, рослинами або продукцією, що виробляється з них, або внаслідок проникнення, укорінення чи поширення шкідливих організмів;

уникнення або обмеження іншої шкоди, що заподіюється внаслідок проникнення, укорінення чи поширення шкідливих організмів.

Санітарні або фітосанітарні заходи, зокрема, включають усі нормативно-правові акти, які стосуються питань забезпечення безпечності харчових продуктів, здоров'я тварин і карантину рослин; виробничі процеси та способи виробництва; процедури випробувань, інспекції та ухвалення; карантинні режими, включаючи відповідні вимоги щодо перевезення тварин чи рослин або щодо матеріалів, необхідних для їх виживання під час перевезення; положення щодо відповідних статистичних методів, процедур відбору зразків та методів аналізу ризику; вимоги щодо пакування та маркування, які безпосередньо стосуються безпечності харчових продуктів;

81) система аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках (НАССР) - система, яка ідентифікує, оцінює і контролює небезпечні фактори, що є визначальними для безпечності харчових продуктів;

82) стадії виробництва та обігу харчових продуктів - будь-які стадії, у тому числі виробництво, зберігання, транспортування, реалізація або постачання харчових продуктів кінцевому споживачу;

83) стандарт - документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженою організацією, який встановлює правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги. Стандарт не містить вимог щодо безпечності харчових продуктів, встановлених санітарними заходами;

84) технічний регламент - нормативно-правовий акт, затверджений рішенням Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, спільними або окремими рішеннями європейських законодавчих органів - Європейської Комісії, Європейської Ради, Європейського Парламенту, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Технічний регламент може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва. Технічний регламент не містить санітарні заходи. У разі відсутності технічного регламенту щодо певного об'єкта регулювання, затвердженого рішенням Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України, застосовується, за наявності, технічний регламент Європейського Союзу;

85) технічні умови - документ, затверджений оператором ринку, в якому визначені технічні вимоги до харчових продуктів та/або процесів їх виробництва;

86) традиційний харчовий продукт - харчовий продукт з особливими характеристиками, що чітко відрізняють його від інших продуктів цього ж виду у результаті використання традиційних інгредієнтів та/або внаслідок традиційного складу, та/або використання традиційної технології виробництва/переробки. Традиційним харчовим продуктом є той, що використовується в практиці та/або відповідає специфікаціям, що існували останні 30 років до моменту визначення того, чи підпадає харчовий продукт під категорію традиційних. Зміни у пакуванні та маркуванні, які не змінюють особливі характеристики традиційного продукту, не впливають на його визначення як традиційного;

87) уповноважена особа - третя особа, уповноважена законом, якій делеговано здійснення окремих видів державного контролю від імені компетентного органу;

88) управління ризиком - процес вибору альтернативних рішень на підставі результатів оцінки ризику та у разі необхідності вибору і впровадження відповідних засобів управління (контролю), включаючи коригувальні заходи;

89) уповноважена лабораторія - акредитована лабораторія, якій компетентний орган надав право досліджувати (випробовувати) об'єкти санітарних заходів для цілей державного контролю;

90) фізична перевірка на державному кордоні (фізична перевірка) - перевірка об'єктів санітарних заходів, яка необхідна для встановлення відповідності законодавству про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів та може включати перевірку транспортних засобів, упаковки, маркування, температури, відбір зразків, лабораторні дослідження (випробування), а також інші види перевірок, необхідні для встановлення відповідності законодавству про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів;

91) харчова добавка - речовина, яка зазвичай не вважається харчовим продуктом або його складником, але додається до харчового продукту з технологічною метою в процесі виробництва та у результаті стає невід'ємною частиною продукту (термін не включає забруднюючі речовини, пестициди або речовини, додані до харчових продуктів для поліпшення їх поживних властивостей);

92) харчовий продукт - речовина або продукт (неперероблений, частково перероблений або перероблений), призначені для споживання людиною. До харчових продуктів належать напої (в тому числі вода питна), жувальна гумка та будь-яка інша речовина, що спеціально включена до харчового продукту під час виробництва, підготовки або обробки.

Термін "харчовий продукт" не включає:

корми;

живих тварин, якщо вони не призначені для розміщення на ринку для споживання людиною;

рослини (до збору врожаю);

лікарські засоби;

косметичні продукти;

тютюн і тютюнові вироби;

наркотичні і психотропні речовини у межах визначень Єдиної Конвенції ООН про наркотики 1961 року і Конвенції ООН про психотропні речовини 1971 року;

залишки та забруднюючі речовини;

93) харчовий продукт для спеціальних медичних цілей - спеціально розроблений та виготовлений продукт, який споживається під наглядом лікаря. Цей продукт призначений для часткової або повної заміни звичайного раціону харчування пацієнтів з обмеженою, ослабленою або порушеною здатністю приймати, перетравлювати, засвоювати звичайні харчові продукти або певні поживні речовини, що містяться в них, або їх метаболіти. Харчові продукти для спеціальних медичних цілей також можуть призначатися для повного або часткового годування пацієнтів з іншими визначеними лікарями потребами, які неможливо задовольнити шляхом модифікації звичайного раціону харчування;

94) харчовий продукт для контролю ваги - спеціально розроблений та виготовлений харчовий продукт, призначений для вживання під час дотримання низькокалорійного раціону харчування для зменшення ваги, який при вживанні згідно з інструкцією оператора ринку заміняє щоденний раціон харчування;

95) харчовий продукт тваринного походження - молоко, м'ясо, риба, молюски і ракоподібні, у тому числі свіжі, охолоджені або заморожені, яйця, мед, їх похідні та інші продукти, виготовлені з частин тварин, окремих їх органів та/або тканин, призначені для споживання людиною.

Стаття 2. Законодавство про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів

1. Законодавство про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів складається з Конституції України, цього Закону, інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

2. Законодавство про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів повинне відповідати положенням цього Закону. У разі невідповідності законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів положенням цього Закону застосовуються положення цього Закону.

3. Стандарти для харчових продуктів, методики досліджень (випробувань) та порядок відбору зразків є обов'язковими для виконання лише у разі, коли це передбачено законом.

4. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 3. Сфера дії Закону

1. Дія цього Закону поширюється на:

санітарні заходи, об'єкти санітарних заходів;

вимоги до окремих показників якості харчових продуктів, у тому числі вимоги щодо інформування споживачів про властивості харчових продуктів, включаючи рекламу харчових продуктів;

операторів ринку та потужності;

систему державного контролю.

2. Дія цього Закону не поширюється на харчові продукти, призначені (вироблені) для особистого споживання, та на допоміжні матеріали для переробки та матеріали, що контактують з харчовими продуктами, якщо інше прямо не встановлено в цьому Законі.

Стаття 4. Державне регулювання у сфері безпечності харчових продуктів

1. Державне регулювання у сфері безпечності харчових продуктів здійснюється з метою захисту життя, здоров'я та інтересів споживачів.

2. Держава здійснює регулювання безпечності та окремих показників якості харчових продуктів шляхом:

встановлення санітарних заходів;

встановлення вимог до окремих показників якості харчових продуктів;

державної реєстрації визначених цим Законом об'єктів санітарних заходів;

видачі, припинення, анулювання та поновлення експлуатаційного дозволу;

інформування та підвищення обізнаності операторів ринку і споживачів щодо безпечності та окремих показників якості харчових продуктів;

встановлення вимог щодо стану здоров'я персоналу потужностей;

участі у роботі відповідних міжнародних організацій;

здійснення державного контролю;

притягнення операторів ринку, їх посадових осіб до відповідальності у разі порушення законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів.

Розділ II

ПОВНОВАЖЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ У СФЕРІ БЕЗПЕЧНОСТІ ТА ОКРЕМИХ ПОКАЗНИКІВ ЯКОСТІ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ, ЛАБОРАТОРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Стаття 5. Центральні органи виконавчої влади у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів

1. До системи органів виконавчої влади у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів належать:

Кабінет Міністрів України;

центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я;

центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів (компетентний орган);

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

2. Інші органи виконавчої влади та установи не мають права встановлювати чи будь-яким іншим чином здійснювати регулювання та/або державний контроль, включаючи інформацію про харчові продукти, якщо це не передбачено цим Законом.

Стаття 6. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я

1. Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я:

встановлює належний рівень захисту здоров'я людей;

встановлює порядок повідомлення про харчові отруєння;

здійснює державну реєстрацію та веде державні реєстри новітніх харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів, ензимів, вод питних мінеральних відповідно до встановлених критеріїв.

2. Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я, затверджує:

показники безпечності харчових продуктів та інших об'єктів санітарних заходів, гігієнічні вимоги до об'єктів санітарних заходів;

критерії віднесення води питної до категорії "вода питна мінеральна";

перелік референс-методик;

окремі показники якості харчових продуктів;

методичні настанови та розміщує їх на своєму офіційному сайті наступного дня після затвердження.

Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я, здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Стаття 7. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів

1. Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, встановлює порядок затвердження експортних потужностей, внесення та виключення їх з реєстру та відповідає за проведення постійних консультацій з відповідними органами інших країн щодо визнання еквівалентності всіх або окремих санітарних заходів з метою подальшого підписання відповідних угод.

2. Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, затверджує:

вимоги до здійснення державного контролю;

форму документів, що застосовуються державними інспекторами під час здійснення державного контролю;

довгостроковий план державного контролю;

методи контролю зоонозів, патологоанатомічні методи на післязабійному етапі;

порядок та критерії уповноваження акредитованих лабораторій, у тому числі референс-лабораторій;

вимоги та правила забою тварин.

Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Стаття 8. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів

1. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів (компетентний орган):

організовує та здійснює державний контроль, у тому числі на агропродовольчих ринках та на кордоні;

делегує повноваження щодо здійснення державного контролю в установлених законом випадках;

розробляє та впроваджує довгостроковий план державного контролю і щорічно звітує про стан його виконання;

затверджує плани щорічного державного контролю та плани державного моніторингу;

проводить передзабійне та післязабійне інспектування тварин на відповідних потужностях, а також післязабійне інспектування тварин, забитих на полюванні;

видає документи дозвільного характеру, передбачені цим Законом;

здійснює державний контроль за впровадженням постійно діючих процедур, заснованих на принципах системи аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках (НАССР);

уповноважує лабораторії та референс-лабораторії на проведення досліджень (випробувань) об'єктів санітарних заходів для цілей державного контролю;

встановлює на підставі результатів проведення аналізу ризиків періодичність здійснення державного контролю кожної потужності;

проводить епізоотичне розслідування або у разі потреби бере участь у розслідуваннях, спрямованих на встановлення причин та умов, що призводять до надходження в обіг небезпечних та непридатних харчових продуктів;

вживає у межах своїх повноважень заходів для усунення порушень цього Закону та притягнення винних у таких порушеннях осіб до відповідальності відповідно до закону;

бере участь у розробленні санітарних заходів, вимог щодо окремих показників якості харчових продуктів, технічних регламентів та стандартів;

залучає представників підрозділів правоохоронних органів відповідно до їх повноважень, визначених законом, виключно під час проведення заходів, спрямованих на ліквідацію спалахів інфекційних хвороб тварин, призначених для розміщення на ринку для споживання людиною;

веде реєстр затверджених експортних потужностей, якщо ведення такого реєстру є вимогою країни призначення;

здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Стаття 9. Повноваження державних інспекторів

1. Під час здійснення державного контролю державні інспектори мають право:

1) безперешкодного доступу без попередження до потужностей під час роботи таких потужностей;

2) здійснювати інспектування будь-яких будівель, транспортних засобів, тимчасових та інших потужностей, випробувальних лабораторій, що розміщуються на потужностях і мають відношення до виробництва та/або обігу харчових продуктів;

3) проводити державний аудит постійно діючих процедур, що засновані на принципах системи аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках;

4) інспектувати і відбирати зразки об'єктів санітарних заходів;

5) перевіряти документи щодо виконання операторами ринку вимог законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів і отримувати їх копії;

6) проводити оцінку результатів лабораторних досліджень (випробувань) зразків об'єктів санітарних заходів для цілей державного контролю;

7) видавати приписи щодо усунення порушень вимог законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів;

8) збирати докази, необхідні для обґрунтування порушення санітарних вимог, у тому числі відбирати зразки матеріалів і речовин, які підтверджують або документально фіксують порушення;

9) видавати розпорядження, накази про тимчасову заборону обігу об'єктів санітарних заходів, тимчасове припинення виробництва або його окремих процесів, якщо існує безпосередня загроза життю людей. Виробництво може бути зупинено не більш як на 10 календарних днів з поданням відповідної заяви до суду не пізніше наступного робочого дня після прийняття такого рішення згідно з цим Законом;

10) наносити позначку придатності на туші тварин або їх частини, одиницю упаковки з непереробленими харчовими продуктами тваринного походження;

11) заповнювати відповідну частину міжнародного сертифіката для вивезення (пересилання) вантажів харчових продуктів та/або інших об'єктів санітарних заходів з території України.

2. Під час здійснення прикордонного державного контролю державні інспектори мають право:

1) перевіряти вантажі харчових продуктів та/або інші об'єкти санітарних заходів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України та/або вивозяться (пересилаються) з неї;

2) заповнювати міжнародні сертифікати при ввезенні (пересиланні) на митну територію України вантажів харчових продуктів та/або інших об'єктів санітарних заходів.

3. Головні державні інспектори мають право:

1) видавати постанови про виправлення маркування харчових продуктів, інших об'єктів санітарних заходів;

2) видавати постанови про відкликання та/або вилучення з обігу об'єктів санітарних заходів, що не відповідають вимогам законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів, створюючи безпосередню загрозу здоров'ю споживача;

3) у визначених законом випадках видавати розпорядження, накази, приписи про тимчасову заборону обігу об'єктів санітарних заходів, тимчасове припинення виробництва або його окремих процесів, що створюють безпосередню загрозу здоров'ю споживача. Виробництво може бути зупинено не більш як на 10 календарних днів;

4) видавати, тимчасово припиняти, анулювати та поновлювати дію експлуатаційних дозволів у передбачених цим Законом випадках;

5) залучати представників підрозділів правоохоронних органів відповідно до їх повноважень, визначених законом, виключно під час проведення заходів, спрямованих на ліквідацію спалахів інфекційних хвороб тварин, призначених для подальшого обігу.

Стаття 10. Обов'язки державних інспекторів

1. Під час здійснення державного контролю державний інспектор:

1) дотримується вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону;

2) забезпечує конфіденційність інформації, яка становить комерційну таємницю, за винятком випадків, передбачених законом;

3) пред'являє документи, що засвідчують особу державного інспектора та повноваження на здійснення державного контролю, включаючи перелік об'єктів державного контролю, та надає і оформляє документи, що стосуються здійснення державного контролю.

Стаття 11. Уповноважені лабораторії, референс-лабораторії, що проводять дослідження (випробування) для цілей державного контролю

1. Дослідження (випробування) об'єктів санітарних заходів для цілей державного контролю проводиться уповноваженими лабораторіями.

2. Функції референс-лабораторій здійснюють:

уповноважені компетентним органом акредитовані лабораторії;

референс-лабораторії, які визнані такими відповідно до вимог міжнародних організацій та/або Європейського Союзу.

3. Референс-лабораторія повинна відповідати таким критеріям:

1) бути акредитованою на проведення досліджень (випробувань) з використанням референс-методик;

2) мати персонал з досвідом роботи у розробленні методик досліджень (випробувань) відповідних харчових продуктів та з досвідом проведення навчання персоналу інших лабораторій;

3) мати бази даних національних, міжнародних та європейських стандартів щодо безпечності об'єктів санітарних заходів та їх досліджень (випробувань) у межах повноважень.

4. Основними функціями референс-лабораторій є:

1) розроблення методик досліджень (випробувань);

2) організація проведення навчальних курсів для персоналу лабораторій;

3) управління програмами професійного тестування лабораторій;

4) участь у розробленні нормативно-правових актів та нормативних документів з питань безпечності та окремих показників якості харчових продуктів;

5) проведення досліджень (випробувань) для цілей державного контролю;

6) проведення арбітражних досліджень.

5. Реєстр уповноважених лабораторій та референс-лабораторій веде компетентний орган та оприлюднює його на своєму офіційному веб-сайті.

6. Для цілей державного контролю використовуються методики відбору зразків та їх досліджень (випробувань), що встановлені національними стандартами України. У разі обґрунтування неможливості застосування таких стандартів або їх відсутності застосовуються методики відбору зразків та їх досліджень (випробувань), що встановлені відповідними міжнародними організаціями або законодавством Європейського Союзу.

У разі відсутності зазначених методик використовуються інші методики, що розроблені і валідовані відповідно до вимог національних стандартів України або документів відповідних міжнародних організацій чи Європейського Союзу.

7. Переліки референс-методик відбору зразків та їх досліджень (випробувань), що повинні застосовуватися в арбітражних дослідженнях , затверджуються центральним органом виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів. У разі відсутності зазначених переліків або відсутності в цих переліках певної референс-методики застосовуються референс-методики, що затверджені відповідними міжнародними організаціями, або, якщо їх не існує, референс-методики, що застосовуються в Європейському Союзі.

8. Для методик досліджень (випробувань) у харчових продуктах речовин, наявність яких не допускається, нормативно-правовими актами встановлюються мінімально необхідні рівні визначення. Якщо результат досліджень (випробувань) з використанням такої методики не вказує на наявність відповідної речовини, вона вважається відсутньою в харчовому продукті. Якщо мінімально необхідний рівень визначення речовини, наявність якої в харчових продуктах не допускається, не встановлений в нормативно-правовому акті, вона вважається відсутньою в харчовому продукті у разі невизначення її за допомогою методики, яка включена в галузь акредитації (атестації) лабораторії, що проводить дослідження (випробування). Під час внесення методики в галузь акредитації перевіряється можливість її застосування для проведення випробувань (досліджень) за встановленими в нормативно-правових актах параметричними значеннями забруднюючих речовин, залишків пестицидів та ветеринарних препаратів.

   Література

  1. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки / У кн.: Екологічне право: Особлива частина: Повний акад. курс / За ред. В.І. Андрейцева. - К., 2001. - С. 10-112.

  2. Зкологическое право Украины: Курс лекций / Под ред. И.И. Каракаша. - Одесса, 2001. - С. 400 - 423.

  3. Шемшученко Ю.С. Конституционное право граждан Украини на безопасную окружающую среду // Весы фемиды. - 1998. - № 4. - С. 3-5.

  4. Барбашова Н.В. Правове забезпечення екологічної безпеки в процесі господарської діяльності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 1999. - СІ8.

  5. Комарницький В.М. Удосконалення правового регулювання безпечного використання генетично змінених організмів // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України: Науково-теоретичний журнал. - 2004. - № 1. - С. 15-23.

  6. Крупка Ю.М. Відшкодування ядерної шкоди (міжнародний і національний аспект). - К., 1999. - 200 с.

  7. Комарницький В.М. Правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій в Україні: Монографія. - Луганськ.: РВВ ЛАВС, 2002. - 152 с.

Використана література

1. Струтинська-Струк Л.В. Правове забезпечення біобезпеки при здійсненні генетично- інженерної діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 “Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / Л.В. Струтинська-Струк. – К., 2005. – 20 с. 2. Градоблянська Т. Шукай ГМО у складі продукту / Т. Градоблянська // Голос України. – № 131. – 2009. – С . 4. 3. Прокопенко О. Маркуватимемо у липні // Урядовий кур’єр. – 2009. – № 117. – С. 11. 4. Поліщук І. Етикетка повинна бути зрозумілою всім покупцям // Урядовий кур’єр. – 2010. – № 173. – С. 19. 5. Носальська І. Поінформованість громадян про ГМО зросла. – Режим доступу : //www.golosua.com/suspilstvo/2010/07/20/poinformovanist-gromadyan-pro-gmo-zrosla-ekspert 6. Грохольська О. Майже 90 % українців проти продуктів, що містять ГМО. – Режим доступу : //www.news.tochka.net/ua/29299-pochti-90-ukraintsev-protiv-produktovsoderzhashchikh-gmo 7. Польща проти ГМО. – Режим доступу : //www.kolomyya.org/se/sites/ko/25304 8. Гарбуз Н. ГМО: спасіння чи загибель? // Деснянська правда вільна. – 2009. – № 26. – С. 1, 7. 9. Лабораторія нашої безпеки // Урядовий кур’єр. – 2010. – № 3. – С. 4. 10. Список продуктів, які обов’язково перевірять на ГМО. – Режим доступу : //www.health.unian.net/ukr/detail/205445 ~~~~~~~~~~~~ * * * ~~~~~~~~~